Formalin

Віктор Ющенко – третій президент незалежної України, який залишив по собі досить неоднозначний слід. Хтось запамʼятав його як найкращого лідера, який повернув хід історії країни в сторону європейської демократії, а хтось вважає, що він став найбільшим зрадником, що зміг умить втратити той неймовірно високий рівень довіри народу, який мав.

Незважаючи на це, прихід Ющенка асоціюється із Помаранчевою революцією, що була проявом непокори корумпованій та авторитарній системі влади, і стала символом пробудження народу.

Президентські вибори 2004 року оголили проблеми владної «системи», з якими українці не готові були змиритися – масові фальсифікації результатів. Ця ситуація змусила багатьох людей усвідомити, що під маскою «демократії» протягом довгого періоду часу ретельно приховувалося те, що називається «вибором без вибору».

Однією з найгучніших подій передвиборчої кампанії тоді стало отруєння одного з основних кандидатів, що мав підтримку в багатьох регіонах – Віктора Ющенка. Справжні обставини цієї події досі невідомі, адже досудове розслідування у цій справі триває більше 20 років.

Чи було отруєння правдою? Якщо так, то чи було це навмисним усуненням конкурента, чи трагічною випадковістю? Хто стоїть за цим злочином?

У 2004 році незалежній Україні виповнилося 13 років. Однак, на жаль, з упевненістю сказати про те, що за цей вона повністю відійшла від радянського минулого, почала розвиватися і мала налагоджену внутрішню політику і визначений напрямок міжнародної політики, – не можна.

На той час президентом України був Леонід Кучма. Десятирічний період його «правління», за інформацією BBC, був дуже неоднозначним.

З одного боку, було втілено в життя багато економічних реформ, сформовано початкові умови для розвитку капіталізму, запущено сертифікатну приватизацію, що значною мірою визначило обличчя сучасної України.

З іншого боку – саме Кучма підписав той «злощасний» документ, що визначав безʼядерний статус України в обмін на гарантії безпеки – захист від найпотужніших ядерних держав світу, у тому числі і від Росії.

Десять років, протягом яких при владі був Кучма, стали першими кроками молодої України до становлення державності. Вони були досить невпевненими та неоднозначними. Сам президент не мав ані чітко визначеної позиції, ані уявлення про вектор руху нової країни – намагався частково залишити «звички» часів радянщини, частково впровадити щось нове і частково знайти підтримки з боку міжнародних партнерів, зокрема Росії.

Звісно, усе це на додачу до «касетного скандалу» 2000 року та зростання проявів авторитаризму у манері правління Кучми призвело до невдоволення суспільства і бажання народу змінити президента.

Водночас теоретично Кучма все ж міг податися на третій термін, навіть незважаючи на те, що Конституція не дозволяла перебувати на цій посаді більше двох термінів.

За даними медіа «Опора», оскільки нову Конституцію України було ухвалено у 1996 році, Конституційний суд визнав першим терміном президентства Кучми той, що почався після виборів 1999 року, дозволивши йому обиратися на «другий» термін у 2004-му.

Однак ще за кілька місяців до проведення виборів, за даними BBC, Кучма заявив, що не збирається брати у них участь: «Я хочу подивитися на Україну без Кучми разом з вами».

Таким чином, згідно з інформацією медіа «Опора», на вибори президента України у 2004 році висунулись 26 кандидатів, серед яких Кучми не було. Врешті-решт взяти участь змогли 24 претенденти.

Основними конкурентами стали лідер Партії регіонів і чинний прем’єр-міністр Віктор Янукович та лідер опозиції Віктор Ющенко.

«Бандита із 90-х» та двічі засудженого авторитета з Донбасу лідери депутатських фракцій і груп, а також політичних партій, що входили в парламентсько-урядову коаліцію, висунули єдиним кандидатом у президенти. Віктор Ющенко  пішов шляхом самовисування. 

Ющенка підтримували дві парламентські фракції – блок «Наша Україна» та «Блок Юлії Тимошенко», які сформували коаліцію «Сила народу».

Передвиборна агітація розпочалася 3 липня і тривала до 25 грудня. 

Команда Януковича почала відверто нечесну боротьбу за владу і використовувала усі можливі методи впливу на громадян України. Зокрема, чинила фінансовий тиск на підприємців, які не підтримували «єдиного кандидата від влади» та не платили податки на півроку вперед.

Ще до того, як передвиборча агітація офіційно розпочалася, багато державних та комунальних ЗМІ «оспівували» досягнення премʼєр-міністра Януковича, маючи на меті вплинути на думку людей під час голосування за президента України.

Сам Янукович проводив численні агітаційні мітинги, не соромлячись обіцяти народу те, чого ніколи не зможе і навіть не спробує виконати, пропагуючи при цьому свою проросійську позицію.

Російський президент Путін також не приховував прихильності до одного з кандидатів. 26 жовтня, за даними Радіо Свобода, він виступив у прямому ефірі одночасно трьох загальноукраїнських телеканалів із промовою про досягнення Віктора Януковича, а саме високі темпи зростання української економіки за нього і те, що його уряду «вдалося більше – вони змогли наповнити це зростання доброю якістю». 

Під час передвиборчої кампанії Путін також кілька разів приїжджав до України з метою продемонструвати підтримку Януковича. 

Однак, незважаючи на численні спроби Путіна вплинути на вибори в Україні та агресивну передвиборчу кампанію Януковича, народ все ж прагнув відійти від пережитків радянського минулого і нарешті досягнути справжньої європейської демократії.

5 вересня 2004 року, обід. За інформацією нардепа Давида Жванія, озвученій у інтервʼю Українській правді, Ющенко виступив на мітингу у Чернігові і збирався їхати в Київ. У машину сів голова Конгресу українських націоналістів Олексій Івченко.

«У підсумку, Івченко нас обдурив. Ми від’їхали вбік не на два, а на двадцять два кілометри. Ми приїхали на дачу «Фокстроту» до Шульги», – зазначив Жванія.

5 вересня 2004 року, 18:30. Ющенко разом із народним депутатом Давидом Жванією вечеряють на дачі одного з власників мережі магазинів «Фокстрот» Володимира Шульги. Віктор Андрійович їсть рибу, суші, пʼє червоне вино.

5 вересня 2004 року, 22:30. Віктор Ющенко із Жванією приїжджають на другу вечерю – спеціальну нараду, що відбулася на дачі заступника голови СБУ Володимира Сацюка на Осокорках у Києві.

За інформацією Радіо Свобода, зустріч планували провести 4 вересня, але через зайнятість учасників її довелося перенести. До наради також долучився голова СБУ Ігор Смешко.

Крім цього, на вечері був присутній персонал, серед якого –  два узбецькі кухарі. Їх спеціально запросили для приготування фірмового плову. Його подавали персонально кожного, а вся інша їжа була в загальних тарілках.

В інтервʼю Українській правді Жванія розказав, що у Сацюка ані він, ані Ющенко майже нічого не їли, бо були ситі після вечері у Шульги.

«Ющенко з ввічливості, щось раз чи два покуштував. Я не пам’ятаю, що подавали, але це була одна середньоазійська страва – або плов, або шурпа. Ніхто не був голодний, тому що ми тільки-но поїли у Шульги. Це тривало 10 хвилин. Ми встали й пішли, Ющенко та Смешко залишилися сидіти вдвох», – розповідав Жванія.

Ніч проти 6 вересня 2004 року. У інтервʼю BBC Ющенко розповів, що повернувся додому із сильним головним болем. Дружина Катерина відчула під час поцілунку із чоловіком металевий присмак, однак тоді ніхто нічого не підозрював.

Ранок 6 вересня 2004 року. За інформацією Радіо Свобода, Ющенко прокинувся з відчуттям нудоти. На той момент в нього вже боліла не тільки голова, а і шлунок. 

Пізніше Ющенко почав почуватися настільки погано, що не міг встати з ліжка, тому відмінив усі передвиборчі поїздки. Українські лікарі не змогли поставити діагноз. Він згасав на очах.

7 вересня 2004 року Ющенко продовжував почуватися погано. У його домі тоді зібралося багато людей, зокрема, голова Верховної Ради Володимир Литвин, який закликає кандидата у президенти терміново їхати на лікування за кордон, якщо «він хоче жити», розповів Давид Жванія в інтервʼю Українській правді.

«Коли я прийшов до Ющенка, там вже були лікарі. Зокрема, його особистий лікар Шишкіна з поліклініки четвертого управління. Шишкіна сказала, що «Віктор Андрійович однозначно підхопив кримський кишковий грип, плюс панкреатит в жахливому стані». Там був консиліум лікарів. Потім до Ющенка приїхав Зінченко (віце-спікер Верховної Ради). Він привіз якогось китайця-лікаря. Петро Андрійович (старший брат Ющенка) приїхав з дивним чоловіком, який ходив з якоюсь антеною і вимірював дозу енергетики. Потім приїхали Третьяков та Червоненко, який почав кричати, що «Ющенка тут вб’ють!»,– згадує Жванія.

Ніч проти 10 вересня 2004 року. Ющенка доставили в австрійську клініку Rudolfinerhaus, де йому поставили діагноз «гострий панкреатит» із ускладненнями. Професор-хірурга Микола Корпан вислови думку, що якби чоловіка привезли в лікарню на 24-72 годин пізніше, «ризик смерті сягав би 80%», пише Радіо Свобода.

11 вересня 2004 року. Голова австрійської клініки Rudolfinerhaus Міхаель Цімпфер повідомив, що Ющенка було отруєно діоксинами. Лікарі зробили висновок, що погіршення самопочуття чоловіка спричинено «важкою вірусною інфекцією і хімічними речовинами, котрі зазвичай не містяться у продуктах харчування».

14 вересня 2004 року. У Ющенка з’явилися ознаки паралічу лицьового нерва. Керівник виборчого штабу Ющенка і віце-спікер Верховної Ради Олександр Зінченко, його заступник Олександр Третьяков, нардеп від блоку Ющенка Євген Червоненко та заступник керівника штабу коаліції «Сила народу» Петро Порошенко вилетіли до Відня.

17 вересня 2004 року. Зінченко зробив офіційну заяву щодо отруєння кандидата у президенти Віктора Ющенка.

Станом на 18 вересня 2004 року передвиборча кампанія Ющенка була «на паузі» вже два тижні. Соцопитування показували, що його рейтинг почав знижуватись. Чоловіка випустили з лікарні, до якої він повернеться через кілька днів через погіршення стану здоровʼя.

3 листопада 2004 року консиліум із 11 провідних австрійських лікарів поставили йому діагноз «гострий панкреатит з інтерстиціальними набряковими змінами» і на цьому тлі ще кілька суміжних діагнозів. 

За наполяганням медиків, біля палати Віктора Ющенка поставили цілодобову охорону.

За інформацією Радіо Свобода, 20 вересня 2004 року у Верховній Раді створили слідчу комісію із з’ясування обставин отруєння Ющенка. Головою комісії призначили народного депутата від «Партії регіонів» Володимира Сівковича.

Наступного дня Генпрокуратура України за заявою Олександра Зінченка порушила кримінальну справу за статтею 112 Кримінального кодексу (замах на життя державного або громадського діяча) для «повного й об’єктивного розслідування» обставин отруєння Ющенка.

Пізніше прокуратура публікує висновки комісії українських експертів, які констатували, що погіршення стану здоров’я Ющенка було обумовлене «активізацією латентної вірусної герпетичної інфекції». Кримінальна справа припиняється.

19 листопада 2004 року Сівкович заявив, що «немає ніяких підтверджень» факту умисного отруєння Ющенка і застосування проти нього біологічної зброї.

За місяць, 11 грудня 2004 року, Генпрокуратура скасувала власну постанову про закриття справи і слідство продовжилось.

У 2005 році Ющенко звернувся до російського президента Путіна, щоб той посприяв розслідуванню його отруєння.

«До самого Володимира Путіна я звертався у 2005 році, просив про співпрацю російської та української прокуратур. Наприклад, щодо обміну продуктами діоксину, який виробляється у російських лабораторіях, щоб українська сторона отримала формули матеріалу, як отримала від інших міжнародних центрів. Україні не видали осіб, які цей злочин вчинили. Жодного конструктивного кроку з боку Росії для розслідування не зробили», – розповідає Ющенко.

6 січня 2006 року тодішній міністр внутрішніх справ Юрій Луценко оголосив про нову версію у справі – причетність до отруєння Ющенка організованого криміналітету, зокрема «банди Мар’янчука».

У вересні 2006 року генпрокурор Олександр Медведько заявив, що слідство наближається до фінішу.

14 грудня 2006 року президент Віктор Ющенко заявляє, що основні прізвища співучасників його отруєння слідству вже відомі: «Формулювання доказу вже не є таким складним, як виглядало ще рік тому. Вже є достатньо знання, що б прийти з наручниками і забрати людей, частина яких відсутня в Україні… Встановлені останні факти відносно того, хто ставив на стіл, і яку страву. Де могла виникнути загроза передачі отрути в їжу».

Вже у квітні 2009 року відновлена слідча комісія Верховної Ради щодо отруєння Ющенка допитала Володимира Сацюка, який на той час вже переїхав до Росії та отримав російське громадянство. 

Сацюк заперечив свою причетність до отруєння Ющенка і розповів, що його намагаються примусити дати свідчення проти політичного опонента Ющенка Віктора Медведчука. 

Тоді ж джерела «Української правди» повідомили, що прокурора Галину Климович, яка керувала розслідуванням, та групу її підлеглих можуть відсторонити від цієї справи.

За інформацією Української правди, навесні 2010 року групу прокурорів на чолі з Галиною Климович відсторонили від справи про отруєння Ющенка. Нові слідчі перестали вірити результатам аналізів і запропонували Ющенку здати їх повторно – через 6 років після встановлення факту отруєння.

Вони аргументували свою недовіру тим, що кров Ющенка могли підмінити, результати аналізів різних клінік можуть мати відмінності, експертизу проводили неукраїнські експерти, а зразки аналізів були знищені. 

Ющенко повторно аналізи не здавав, що викликало активне обговорення імітації отруєння. З того часу інформація про це провадження дедалі рідше зʼявляється у ЗМІ. Досудове розслідування отруєння Ющенка триває вже понад 20 років.

Восени 2024 року, одразу після госпіталізації Ющенка до австрійської клініки Rudolfinerhaus, були отримані перші висновки щодо його аналізів.

Тієї ж осені спеціалісти групи University of Virginia’s Critical Incident Analysis Group у США провели другу експертизу.

За інформацією, наданою Українські правді народним депутатом Романом Зваричем, саме він доставив до Вірджинії зразки крові Віктора Ющенка, а також зразки його волосся та нігтів. Лікарі підтвердили присутність діоксину в організмі Ющенка.

Крім цього, тієї ж осені присутність діоксину в крові Ющенка підтвердили дві голландські клініки – BioDetection Systems (Амстердам) та RIKILT (Вагенінген), а також спеціалісти німецької лабораторії Eurofins (Мюнстерн).

Дані всіх цих експертиз містяться в кримінальній справі про отруєння Віктора Ющенка, але жоден з них не може вважатися доказом у межах кримінального провадження.

Причини є дві: 

1. Невідповідність експертиз українському законодавству. За законом, процедура проведення експертиз повинна відповідати вимогам, зазначеним у кримінально-процесуальному кодексі України. У 2004 році аналізи проводились за ініціативою Віктора Ющенка та його оточення, а клініки, де вони проходили, були приватними та іноземними. Слідство не може перевірити, чи дотримувались тоді всі вимоги законодавства.
2. Відсутність юридичної відповідальності експертів за висновки. Відповідно до законодавства України, експерт може нести відповідальність за завідомо неправдивий висновок лише якщо він офіційно попереджений про це слідством. Проте експерти, які проводили аналізи восени 2004 року, не були офіційно визнані слідством і не отримували попередження про кримінальну відповідальність. Це створює процесуальні перешкоди для використання їхніх висновків у суді.

Відсутність офіційних результатів розслідування та безпорадність Генпрокуратури призвели до активного поширення журналістських і народних версій. 

20 вересня 2004 року перший віце-спікер, член ЦК КПУ Адам Мартинюк на прес-конференції заявив, що отруєння кандидата в президенти Віктора Ющенка – це не більше, ніж піар-хід. Його цитує Радіо Свобода.

«Може хтось із виборців повірить у те, що Ющенка хотіли отруїти, але більша частина не вірить у ці казки», – заявив Мартинюк.

22 вересня 2004 року політолог Володимир Малинкович повідомив в інтерв’ю ЛІГАБізнесІнформ, що факт отруєння кандидата Віктора Ющенка спрацює на його користь, оскільки викличе співчуття багатьох людей.

«Смертність при такому отруєнні становить 15%. Якби партія влади хотіла б розправитися з В. Ющенком, то вона б ужила більш дієвих методів», – зазначив Малинкович.

14 грудня 2004 року. Помічник Ющенка депутат українського парламенту Олег Рибачук, спілкуючись із журналістами телекомпанії CNN, повідомив, що лідера опозиції попереджали про можливі проблеми ще влітку.

За його словами, які цитує німецький мовник Deutsche Welle, за півтора місяця до отруєння колишні офіцери спецслужб дали знати представникам опозиції, що Ющенка хочуть «прибрати».

Днем раніше в інтерв’ю журналістам ABC News Рибачук заявив, що українського політика отруїли «фахівці з колишнього СРСР, зі спецслужб типу КДБ».

Німецький мовник Deutsche Welle, 15 грудня 2004 року: «Розпухле, понівечене обличчя Ющенка дає змогу припустити, що в нього хлорні вугри – важке захворювання шкіри, яке з’являється під час отруєння діоксином. Однак, ці вугри проявляються, як правило, через кілька місяців після контакту з отрутохімікатом. Не виключено, що зовнішні та внутрішні ураження організму Віктора Ющенка спричинені двома різними отрутами…».

Подія стала резонансною, тож люди активно обговорювали її на форумах. Одна з думок свідчила про те, що Ющенко отруївся чорною ікрою, яка при змішуванні з етиловим спиртом дає саме такий вплив на шкіру.

Отруєння Віктора Ющенка у 2004 році стало лакмусовим папірцем політичної боротьби в Україні. Цей інцидент підсвітив слабкість правоохоронної системи, безкарність тих, хто наважується переступити межі, та вразливість політичної культури країни.

Попри десятиліття розслідувань, достеменно невідомо, хто стояв за цим злочином і чи був він спланованою акцією з усунення політичного опонента.

Вірити чи не вірити в отруєння Ющенка – особистий вибір кожного. Однак недооцінювати цю подію не варто. Вона стала передумовою Помаранчевої революції – протесту українського народу проти корупції, фальсифікацій і політичного терору.