Навіть найвідданішим поціновувачам жахів і трилерів стає ніяково, коли на початку фільму з’являється попередження: «Фільм заснований на реальних подіях». Це кардинально змінює сприйняття, і замість того, щоб оцінювати фантазію і реалізацію бурхливої фантазії режисера, ти жахаєшся кожного тривожного епізоду, який має прямий зв’язок з реальністю.
«Дівчина в підвалі» – один з багатьох фільмів в жанрі трилер/кримінал, знятий за реальною історією Елізабет Фріцль, чиє ім’я змінено на Сару. Назва фільму доволі красномовна, але не розкриває повністю жахів, які криються за нею. Ця історія про вісімнадцятирічну дівчину, яку рідний батько, Йозеф Фріцль, 24 роки тримав у полоні під носом у всієї родини, систематично ґвалтував і побивав.
«Сара – дівчинка-підліток, яка з нетерпінням чекає на повноліття, щоб з’їхати від свого батька-тирана. Однак не встигає вона задути святкові свічки, як він ув’язнює її в підвалі їхнього будинку» — анотація до фільму.
В сьогоднішньому матеріалі Formalin ми розберемо, наскільки точно фільм передає реальність з усіма її тонкощами та деталями. Розкажемо не лише про сюжет стрічки, а й того, через що проходила Елізабет протягом довгих років.
Основні події фільму
Щоб не затягувати з переказом, згадаємо елементи композиції зі шкільної літератури: експозиція, зав’язка, розвиток дії, кульмінація, розв’язка. Для запобігання плутанини з іменами та фаміліями – в реальності та фільмі вони відрізняються. Були замінені, щоб дистанціювати події від конкретного випадку.
Експозиція
Головна героїня Сара Коді (Стефані Скотт), американка, зростає в повній, але далеко не найщасливішій сім’ї. Батько Дон (Джудд Нельсон) – владний та деспотичний, тримає всіх у вузді. Матір Ірен (Джоелі Фішер) – дуже м’якотіла, зносить усі витівки чоловіка і не сміє слова проти сказати. Старша сестра Емі (Емілі Топпер) чи не єдина підтримка Сари, яка всіляко намагається виправдовувати її перед батьком. Але вона проживає в гуртожитку, лише іноді повертаючись додому, і не завжди може вставати на захисті.
Через характер Дона стосунки в сім’ї натягнуті, але найбільше діставалось Сарі – сімнадцятирічному підлітку з характером, який не нехтує показувати свою упередженість до батька з його постійним контролем. Як коли він заборонив Сарі відвідати вечірку, а вона все одно втекла туди зі своїм хлопцем.
Зав’язка
Дон чує розмову між жінками оселі про те, що Сара збирається дати дьору, як тільки їй виповниться 18, щоб подорожувати світом. Дружина і не думає її відмовляти, повністю встає на бік молодшої доньки. Тоді в Дона дозріває план, як цьому завадити. Він починає готувати підвал, а Сара тим часом благополучно закінчує школу.
В день Х Ірен їде до магазину, а Дон і Сара залишаються вдома наодинці – ідеальний момент для втілення свого божевільного плану. Батько каже, що йому потрібна її допомога – треба перенести якусь скриньку до підвалу. Коли Сара опиняється всередині приміщення, більше схожого на бомбосховище, Дон зачиняє металеві двері на кодовий замок.
Налякана Сара опиняється замкненою в чотирьох стінах без вікон та будь-якої гарнітури чи меблів. В її розпорядженні лише рукомийник, душ без кабінки та принесена ними скринька. В ній, як виявляється, лежать її речі.
На крики про допомогу ніхто не відзивається не лише тому, що вдома крім них нікого не було, а й тому, що підвальне приміщення звукоізольоване. Як бонусне покарання – Дон вимикає для Сари електроенергію. Це означає не лише відсутність світла, а й припинення роботи вентиляції.
Під вечір мати б’є тривогу, адже Сари ніде немає. Дон запевняє, що вранці донька обов’язково повернеться. Але мати це не влаштовує: вона дзвонить до поліції, щоб повідомити про зникнення, а Емі наказує зв’язатися з хлопцем Сари – Крісом (Джейк Етерідж).
Дон повертається лише на четвертий день, і Сара намагається втекти, але безуспішно: батько повертає її назад.
«Життя – це низка взаємодій. Дія – протидія, вибір – наслідок. Ти [Сара] обрала неповагу, тож це – наслідок», — цитата Дона з фільму.
Дон каже, що відтепер усі привілеї – як-от ковдра, книги, кисень тощо, – вона буде отримувати лише тоді, коли він дозволить, і коли вона це заслужить. Далі слідує сцена зґвалтування, після чого Дон залишає Сару на самоті. Поступово він запевняє все оточення Сари, що та втекла, щоб ще менше людей прагнуло шукати її.
Розвиток дії
В підвалі час біжить дуже повільно, але в Сарі не помирає маленька надія на те, що в неї ще є шанс вибратися на волю. Батько, який наказав донці звати його по імені, час від часу навідується до неї: іноді приносить якісь речі, їжу, а разом з тим систематично ґвалтує, б’є за будь-який прояв непослуху.
Згодом Сара упокорюється і більше не суперечить батькові. На цей момент в ув’язненні вона вже 354 дня. Підвал, ставший її новим домом, тепер виглядає більш обжитим: з’явилося чимало меблів, базової атрибутики для більш-менш нормального життя.
Роки йдуть, Сара народжує від Дона трьох дітей: найстаршу доньку Марі (Емма Маєрс), середнього сина Майкла (Брекстон Б’єркен) і наймолодшого сина Томаса (Джейк Натталл). І все це без медичного втручання, лише під керівництвом книги про пологи. Була і четверта дитина, але її Сара втратила внаслідок жорстокого побиття батьком, як тільки той дізнався про спробу заручниці подати сигнал SOS. Тіло новонародженого Дон забрав і закопав поблиз дому.
Томаса батько, і за сумісництвом дідусь, забирає з собою на поверхню на прохання Сари. Дон обігрує все так, наче немовля на поріг їхнього будинку підкинула сама Сара, адже в кошику лежала записка: в неї все добре, вона живе з хлопцем, але зараз вони не мають ні часу, ні грошей, щоб піклуватися про дитину. Разом з тим Сара залишила ще одне таємне послання для матері про допомогу. Але його знайшов Дон, і план Сари провалився.
Не зважаючи на свій важкий психологічний стан і загальну ситуацію, Сара дуже любить своїх дітей. Лікувала, піклувалася, розважала і всіма способами захищала від батька, навіть з ризиком для себе. Коли діти подорослішали, Сара нарешті розкрила їм страшну таємницю про те, як вона опинилася в підвалі, і ким Дон є насправді.
Кульмінація
На останній, 20-тий рік ув’язнення Марі переживає важкий напад астми. Стан дівчинки був надто критичний, щоб ігнорувати його і сподіватися на краще. Після вмовлянь Дон погоджується відвезти їх до лікарні, нагадавши, щоб Сара не відходила і не говорила ні слова.
Опинившись в лікарні та очікуючи на новини про стан Марі, Сара прибігає до хитрощі, щоб послабити увагу Дона. Вона користується нагодою і поспішає дійти до лікарки з поліцейським.
Сарі це вдається: повідомивши про те, що вона в халепі, поліцейський затримує Дона для бесіди. Тепер це лише питання часу, коли його провина буде доведена.
Розв’язка
Після арешту Дона сім’я нарешті дізнається правду про те, де Сара знаходилася ці 20 років. Сцена їх возз’єднання не була додана в фільм, але в кінці ми бачимо, що жахлива історія для всієї сім’ї, включно із поповненням, завершується щасливо.
Сара повертається на поверхню, нерозлучна з родичами та своїми дітьми. Також з’являється Кріс – хлопець Сари з підліткових часів, який ніколи її не забував. Сара нарешті вільна і має змогу повернутися до життя, яке 20 років тому в неї жорстоко відібрали.
Реальна історія
На жаль, події оригінальної історії набагато страшніші, ніж було показано в фільмі. В нього додано багато художніх змін для драматичності та адаптації сюжету під формат трилера. Фільм триває приблизно 1,5 години, тому всі жахіття, що перенесла Елізабет, було майже неможливо вкласти в хронометраж.
В реальній історії все було трохи інакше, а події відбулися в серпні 1984-го, в австрійському містечку Амштеттен. Родина Фріцль була багатодітною – два сини і п’ять доньок, де абсолютно кожен, в тому числі сама Елізабет, жив під тиранією батька у вигляді жорсткого контролю та фізичного насильства.
Тим не менш на фоні братів, сестер, та навіть матері Елізабет була улюбленицею Йозефа – він частіше знущався над нею фізично і завжди вимагав доповідати, куди вона йде. Зазнавати сексуального насильства від рідного батька Елізабет почала ще в 11 років: він змушував її дивитися порнографічні журнали та стимулював свої статеві органи в неї на очах. Страх перед батьком був надто сильним, щоб розказати комусь про це, тому Елізабет мовчала.
В день свого «зникнення» батько 18-річної Елізабет, Йозеф Фріцль, в ніч на 29 серпня розбудив її з проханням допомогти йому перенести сталеві двері до підвалу. Елізабет послухалася, а варто було опинитися внизу, як Йозеф приклав до її обличчя змочений в ефірі рушник і тримав, доки донька не втратила свідомість. Фріцль прикував її руки наручниками до металевого стовпа та залишив.
«У нього виникло непереборне бажання проявити владу – домінувати, контролювати та володіти іншою людиною. Це були фантазії, які росли й росли, і які йому вдалося втілити в життя», — психіатр Кастнер на суді по справі Йозефа Фріцля.
Кастнер додавала, що він «обрав» Елізабет через те, як вона чинила опір йому раніше. «Якщо ви підкорюєте когось, кого вважаєте сильним і впертим, ефект буде ще приємнішим».
Легенду про причини «втечі» Елізабет божевільний батько теж продумав наперед: коли мати, Розмарі Фріцль, повідомила про зникнення своєї доньки до поліції, майже через місяць після цього Йозеф передав у поліцію лист, перший з кількох, які він змушував Елізабет писати з полону. В листі казалося, що вона втомилася жити зі своєю сім’єю і залишається з другом в іншому місті Австрії. Попередила батьків не шукати її, або вона покине країну. Дещо в цьому повідомленні також вказувало на те, що Елізабет, ймовірно, приєдналася до релігійного культу.
Йозефу вдавалося вершити свої жахливі дії протягом 24-ьох років, де майже щодня, або мінімум тричі на тиждень спускався до Елізабет. Не лише приносячи їжу та інші припаси, а й з ціллю зґвалтувань та інших втілення інших знущань. Йозеф зґвалтував її «щонайменше 3000 разів», у результаті чого народилося семеро інцестних дітей.
Одна дитина незабаром після народження померла, а Йозеф позбавився тіла в печі для спалювання. Інших трьох (Лізу, Моніку та Олександра) він «підкинув» на поріг свого будинку. Чиновники казали, що Фріцль «дуже правдоподібно» пояснив, як троє зовсім маленьких немовлят з’явилися на його ділянці. Місцевими соціальними службами дітей було визнано сиротами, надано опікунство прийомних батьків, якими стали Йозеф та його дружина Розмарі. Ще три дитини (Керстін, Стефан та Фелікс) залишалися разом з матір’ю в підвалі.
В 1994 році, після народження четвертої дитини, Йозеф вирішив збільшити в’язницю з 35 до 55 м. кв. Він змусив Елізабет та її дітей працювати роками, викопуючи ґрунт голими руками. Часом Фріцль вимикав електрику або відмовлявся доставляти їжу цілими днями, щоб покарати їх; погрожував Елізабет і дітям, що задушить їх газом, якщо вони спробують втекти. Але пізніше слідчі дійшли висновку, що це було лише залякування, адже подачі газу в підвал не було.
Визволення і суд
Елізабет залишалася в ув’язненні до 10 квітня 2008 року, поки її 19-річна донька Керстін серйозно не захворіла, що потребувало негайного медичного обстеження. Елізабет вдалося вмовити Йозефа відвезти Керстін до лікарні. Працівників здивувала сукупність її проблем: у дівчини був серйозний дефіцит вітаміну D, випала більша частина зубів і клаптями випадало волосся. Також у неї діагностували поліорганну недостатність та підключили до апарату штучної вентиляції легень.
На прохання лікарів привезти мати Керстін, щоб зібрати медичний анамнез, Йозеф повторював свою вигадану легенду про те, що мати перебуває в секті. Ситуація викликала чимало підозр, і лікарі звернулися до поліції, але лише тому, що Елізабет хотіли звинуватити в недбалому ставленні до дитини.
Великий ризик бути розкритим для Йозефа стався тоді, коли лікари виказали бажання зробити ДНК-тест, на що отримали відмову. Через кілька днів Йозеф подзвонив з новинами, що Елізабет повернулась, але попросив не викликати поліцію, щоб не підіймати гомін. Тим не менш по приїзду до лікарні на них вже чекала поліція.
Елізабет відвезли на допит. Поліція хотіла пред’явити їй звинувачення у жорстокому поводженні з дітьми. Спочатку Елізабет відмовлялася давати свідчення, допоки поліцейські не пообіцяли, що вона більше ніколи не побачить свого батька. Тоді вона все розповіла: як він ґвалтував її, як змушував переглядати порнографічні відеоролики, які сам знімав з нею перед своїми дітьми з метою приниження.
Після свідчень Елізабет, Йозефа Фріцля одразу заарештували. Він показав їм підвал, і останніх двох дітей, які залишилися там, було врятовано. Фріцль зізнався в усьому, на що підписав рідну доньку, але шукав собі виправдання. У березні 2009 року його засудили до довічного ув’язнення.
«Протягом цих 24 років я завжди знав, що те, що я роблю, було неправильним. Мабуть, я був божевільним, щоб зробити щось подібне», — Йозеф Фріцль для австрійського тижневика News.
Також Фріцль доводив, що його поведінка щодо доньки не є зґвалтуванням, а була консенсусною, тобто за взаємною згодою. Його щиро дивували репортажі журналістів, він питав, чи можна казати про нього лише погане, адже «коли я був нагорі, то був абсолютно нормальним. Я добре працював, я заробляв гроші, піклувався про свою сім’ю і свідомо думав про те, що знаходиться внизу, лише тоді, коли мені доводилося виконувати свої доручення. Друга сім’я». І жодної згадки про те, що так звана «друга дружина» насправді була його власною дочкою, яку він утримував проти її волі.
Життя на волі
Зараз Елізабет живе цілком нормально, якщо вірити обмеженій інформації у відкритому доступі. З моменту свого звільнення жінка не давала ЗМІ інтерв’ю, що й не дивно. Після стількох років пекла Елізабет та її сім’я заслуговують на спокій та повну недоторканість.
Елізабет вдалося возз’єднатися з матір’ю і деякий час родина жила разом. Пізніше Елізабет з дітьми переїхала до невеликого австрійського села, назва якого не розкривається, згадуючись як село Х. Нова оселя Елізабет знаходиться під постійною охороною та відеоспостереженням.
Так вона познайомилася зі своїм коханим – Томасом Вагнером, якому було доручено охороняти її та дітей. Один з психіатрів Елізабет сказав, що цей роман допоміг їй подолати травми минулого.
«Це яскравий доказ того, що кохання є найсильнішою силою у світі», — каже психіатр.
Висновки
Як бачимо, фільм «Дівчина в підвалі» та справа Елізабет Фріцль – не достовірно точна демонстрація того, через що пройшла жертва. Звичайно, резонансний випадок 2008-го року став підставою для написання сюжету, але чимало деталей не збереглося. Історію значно спростили, через що, хоч кінокартина і шокує, тим не менш не передає відчуття ув’язнення, яке тривало понад двох десятиліть.
Тим не менш режисерка Елізабет Рьом дає приблизне уявлення про справу Елізабет і Йозефа Фріцль, тому «Дівчина в підвалі» безсумнівно рекомендується до перегляду. Рьом завбачливо не демонструє всі аспекти злочину, але невербально дає нам зрозуміти масштаби катастрофи. Також в фільмі робиться акцент на відчаї Сари [Елізабет], яка згадує свого хлопця Кріса та життя до ув’язнення, і що в якомусь сенсі дає їй сили триматися.
«Дівчина в підвалі», безумовно, вартує уваги, як витвір кіномистецтва. Але повністю покладатися на будь-які фільми, навіть якщо вони основані на реальних подіях, не варто. Тільки якщо вони не документальні, звичайно. Дуже часто режисери додають вигадані епізоди, не розкривають повної картини, чи упускають якісь вагомі деталі задля кращої адаптації, роблять історії більш художніми.
Втім, реальність нерідко буває набагато страшніше, ніж картинка на екрані.
Залишити відповідь