Англія, 1960-ті роки. Економічне зростання, розвиток музики та моди, рухи за соціальну рівність… І вбивства. Хіба цим когось здивуєш? Вбивства були і будуть, люди звикли до людської жорстокості, навіть якщо від деяких подробиць і холоне кров у жилах. А коли злочинцем стає ще зовсім мала дитина, чия справа приголомшила все англійське суспільство?
Знайомтесь – Мері Флора Белл, яка скоїла своє перше вбивство у віці 10 років, і яка досі вважається наймолодшою вбивцею Англії.
Мері Белл винна в смерті двох хлопчиків дошкільного віку та відома своєю жорстокою поведінкою без натяку на емпатійність та здатності до розуміння наслідків своїх вчинків. Зараз Мері Белл 67 років, вона має сім’ю та доньку, а разом з тим – довічну анонімність. Як до цього дійшло, що сприяло та чому засуджена на невизначений термін в результаті вийшла на свободу з правом продовжити існування серед люду?
Про це і навіть більше розповість Formalin.
Дитинство Мері Белл
На розповіді про щасливе дитинство з повітряними кулями та безлімітним морозивом на вихідних чекати не варто. У Вікіпедії зазначається, що дитячі літа в Мері були досить важкі. Вона народилася 26 травня 1957 року в Ньюкасл, Лондон, у 17-річної Елізабет Мак-Крікетт, відомої як Бетті. Мері не була бажаною дитиною, про що їй не втомлювалися нагадувати протягом усього дорослішання. І це лише верхівка айсберга.
У 2011 році британський телеведучий Фред Дайнейдж в документальному серіалі «Fred Dinenage Murder Casebook» висвітлив справу Мері Белл, заглибився в її життя та шлях до скоєння злочину. В тому числі він поспілкувався з людьми, які безпосередньо брали ту чи іншу участь в історії Мері Белл. Одним з допоміжних оповідачів став кримінолог і професор Девід Вілсон, який вивчав культурну обумовленість вбивці.
«Елізабет [мати Мері] виходить заміж за чоловіка на ім’я Біллі Белл, який фактично стає для Мері вітчимом. Мері росла без знань про те, хто насправді є її біологічним батьком. Для дівчинки їм вважався Біллі, що так зненацька з’явився, але Мері було сказано не називати його так, використовуючи замість цього «дядько». Налагоджувати зв’язок зі своєю донькою Бетті було дуже непросто», — слова Девіда на інтерв’ю з Фредом.
Протягом дитинства Мері зазнавала знущань та образ від матері як психологічно, так і фізично. Бетті була королевою драми і любила увагу, що особливо виявилось з появою дитини. За словами професора Вілсона, Бетті цілком могла страждати на синдром Мюнхгаузена за довіреністю. Вона часто намагалася нашкодити Мері: або віддавала її зовсім незнайомим людям, або іншим членам сім’ї. Приблизно з однорічного віку Мері стався випадок, коли вона отримала доступ до ліків своєї бабусі, які, не вагаючись, прийняла. В результаті цього дівчинці були вимушені промити шлунок. Занепокоєння благополуччям Мері ставало стомливим і додавало розбрату в і без того не дружню сім’ю.
«Одного разу вона [Бетті] звернулася до агентства з усиновлення і зіткнулася там з жінкою, яка плакала і говорила, що переїжджає до Австралії і є занадто старою для усиновлення. Тоді Бетті буденно сказала: «Забирайте цю» і буквально віддала їй Мері. Лише завдяки втручанню тіток Мері їм вдалося забрати дівчинку назад», — Девід Вілсон.
Вплив у ранньому віці на Мері справила роль її матері в суспільстві – та займалася проституцією, де її послуги також включали садомазохізм. У більш пізньому віці Мері розповідала про те, як вона була залучена до сценарію з Бетті та її клієнтами, в яких Мері була використана як реквізит. Їй казали, що вона грає в піжмурки.
Інакше кажучи, Мері зростала за обставин, у яких зазнавала сексуального насильства. Однією з послуг, яку могла б запропонувати повія, це асфіксія, або ж більш простою мовою – удушення. Можна собі уявити, що будучи ще зовсім дитиною Мері доводилося стикатися з такими обставинами в ряді випадків.
Трохи забігаючи наперед – саме спосіб удушення Мері Белл використає в майбутньому для вбивства двох хлопчиків.
Партнери по вбивству
У фатальному 1968 році у Мері зав’язується дружба з дівчиною по сусідству – Нормою Белл [не родичка], яка була на 2 роки старша за неї. Вони досить швидко стали кращими подругами, знаходили одна в одній схожі риси, а тому невдовзі разом почали влаштовувати неприємності в районі Скоттвуд, де обидві жили. Район і так вважався неблагополучним, обумовлений високим рівнем бідності та злочинності. Діти Скоттвуду росли без належного нагляду дорослих і були надані самим собі. Це місце стало ідеальною ареною для злочинів, які згодом скоїла Мері Белл зі своєю співучасницею, вбивши 4-річного Мартіна Брауна та 3-річного Брайана Хоу.
До цього було предостатньо тривожних випадків, в яких юні дівчата проявляли свою жорстокість та порушували закон. Перша інстанція, до якої були залучені Мері та Норма, трапилася 11 травня 1968 року, а жертвою став 3-річний хлопчик на ім’я Джон Бест, за сумісництвом кузен Мері Белл. Джона, що безперервно ридав, виявили з сильною кровотечею голови. Норма та Мері ведуть його до місцевого пабу, заявляючи, що вже знайшли його в такому стані, і що він впав з насипу чи чогось подібного. Інцидент зам’яли, як згадується в Murderpedia, визнавши це «нещасним випадком», хоча, напевно, саме дівчатка були тими, хто нашкодив Джону. Сам хлопчик відмовлявся зізнаватись в тому, хто його штовхнув.
Наступного дня, 12 травня, дісталося вже семирічній дівчинці, Паулін Вотсон, чия мати звернулася до поліції із заявою, що Мері або Норма Белл намагалися задушити її доньку. На підтвердження цим словам на шиї Паулін залишилися синці. Дівчатам були винесені попередження, але через це вони вже неодноразово проходили, тому належним чином слова на них не повпливали. Ними були зацікавлені й соціальні служби, але це ні до чого не призводило: дівчата так само ходили до школи, носили пристойний одяг, і не було жодних прямих доказів того, що Мері чи Норма залучені до злочинної активності, на яку слід звернути увагу.
Перше вбивство
Чотирьохрічного Мартіна Брауна знайшли 25 травня 1968 року у занедбаному будинку на Сент-Маргаретс-роуд, район Скоттвуд. Відразу виникли сумніви, що це був нещасний випадок, як і те, що хлопчик, мабуть, міг впасти сам. Не було зламаних кісток, як і ознак насильства, тільки струмок крові, що тече з рота. Все, що лежало поряд з ним – порожня пляшка з-під пігулок. Під час розтину не знайшли нічого, що ймовірно могло стати причиною його смерті. Розглядали версію із задухою, але й вона не увінчалася успіхом – жодних слідів на шиї.
Через декілька днів Мері навіть самостійно навідалася до сімейства Браун. Двері їй відчинила скорботна матір.
— Чи можу я побачити Мартіна? — запитала Мері.
— Пробач, але він помер, — з важким серцем змушена повідомити жінка.
— О, я знаю, що він мертвий. Я хотіла побачити його в труні, — буденно відповіла Мері.
Нетактовність юної особи не наштовхнула мати Мартіна на будь-які підозри. Дитяча цікавість, що з них взяти. Втім, дивацтва тривали, а сама Мері, здавалось, була переконана в своїй спритності та здібностях виходити сухою з води, навіть гуляючи по лезу ножа під носом у поліції. Як-от коли Мері та Норма вдерлися до дитячого садка і розкидали там записки, в яких використовували лайку, а також взяли на себе відповідальність за смерть Мартіна Брауна і пообіцявши вбити знову.
Йди до біса, в*родку”
Ми вбили Мартіна Брауна, краще стережись, тут вбивці.
Від *нецензурно* і *нецензурно*,
пішов ти”
Дівчата були затримані поліцією, але ті припустили, що записки були лише неприємною витівкою і не мали відношення до дійсності. Мері та Норма знову залишилися без покарання, і зупинятися на досягнутому не збиралися.
Друге вбивство
Лише місяць по тому, 31 липня 1968-го, трирічного Брайана Хоу знайшли мертвим на пустирі біля Скоттвуд-роуд. На відміну від того ж Мартіна, тіло другої жертви було сильно понівечено. Смерть настала в результаті удушшя – експертиза показала, що сліди тиску на шиї Брайана свідчать про дитячу хватку, адже людина, яка задушила його, не застосувала достатньо сили, щоб вбити миттєво, що призвело до більш тривалої і, вочевидь, страждальної смерті.
Не будучи достатньо задоволеними результатом, дівчата пішли далі. На якийсь час пішли, щоб невдовзі повернутись з ножицями та бритвою і залишити на бездиханому хлопцеві мітки. На тілі Брайана були численні дрібні порізи, проколи, шкіра на статевих геніталіях частково здерта, а шматки волосся – зрізані. До того ж на животі хлопчика було вирізано літеру «М», що, ймовірно, відсилає до імені однієї зі злочинниць – Мері. Чи-то була літера «Н» з додатковою деталлю? А може, все одразу? Думки щодо цього в різних джерелах різняться: Вікіпедія пише, що це була саме літера «М», а Фред Дайнейдж в своєму документальному серіалі не дає точного визначення.
Поліція розпочала розслідування, в ході якого було опитано понад тисячі двісті дітей. Дві дівчини, Норма і Мері Белл, відповідали підозріло або ухильно. Кожен був допитаний кілька разів і двічі змінював свої історії, до того ж версії не збігались.
Останньою краплею стала поведінка Мері на похороні Браяна, яка насторожила інспектора Добсона, що очолював розслідування і спостерігав за підозрюваною. Мері поводилася так, ніби те, що відбувається, її смішило і здавалося кумедним. Тоді Добсон зрозумів, що справи погані, і Мері замішана не лише у вбивстві Браяна, а й в інших подіях. Відтепер і смерть Мартіна Брауна більше не здавалась нещасним випадком.
Що Мері, що Норма заперечували будь-яке причастя до смерті Мартіна Брауна, але визнали, що були разом із Браяном Хоу в день його смерті. За свідченнями Мері, саме Норма була маніакальною, і це вона задушила Браяна. Норма теж не мала намірів захищати честь так званої подруги, звинувачуючи Мері у відповідальності за скоєні злочини.
В процесі допитів Норма демонструвала поліції, як Мері затискала Брайану носа, додаючи, що той почав багряніти і намагатися відштовхнути її руку. Норма стверджувала, що Мері не реагувала на її прохання зупинитися, в результаті чого Норма просто пішла, коли Брайану ще можна було допомогти. Всупереч сказаному Норма та Мері повернулися на місце злочину разом – зі «зброєю», щоб закінчити розпочате.
Питання щодо причетності Мері до вбивств відпали одразу, коли під бетонним блоком, поруч з яким виявили тіло Брайана, знайшли лезо бритви з логотипом Gillette. Мері згадувала це лезо і назву на одному з допитів, але ця інформація не була оприлюднена. Відповідно, людина, яка не має до цього прямого відношення, не могла знати такі деталі.
Обидві дівчини були взяті під варту та звинувачені у подвійному вбивстві. Час понести покарання та відповісти за скоєне нарешті настав.
Перед обличчям правосуддя
«Вбивство – це не так вже й погано, ми все одно колись помремо», — Мері Белл одному зі своїх охоронців.
Судовий процес у Ньюкасл по справі Норми та Мері Белл розпочався 5 грудня 1968 року. За словами Рона Райта (детектив, головний інспектор) під час засідань Норма була збентежена, ніби недостатньо розвинуті розумові здібності не дозволяли їй повною мірою усвідомити, що насправді відбувається. В свою чергу Мері була повною протилежністю – дуже впевненою, неупередженою.
17 грудня 1968 року Норму Белл визнали невинною в обох злочинах і помістили під психіатричне спостереження. Думки розділились: одна сторона учасників була глибоко розчарована, що Норму не притягнули до відповідальності, адже її цілком можна вважати співучасницею. Проте наявні докази провини Норми суд не ухвалив, залишивши вирок таким, яким він є. Інша ж сторона переконана – справжнім лідером всіх витівок та злочинів була Мері, в той час як Норма перебувала під її впливом. Можливо, остання навіть не до кінця усвідомлювала, на що підписується.
Вирок 11-річна Мері отримала набагато суворіший. Її притягнули до відповідальності за двома пунктами звинувачення у вбивстві. Однак захист Мері стверджував, що вона страждала від обмеженої відповідальності через серйозне травмування дитинства та психопатичних схильностей. Психіатрична експертиза, подана у суді, показала, що вона мала серйозні емоційні розлади, зокрема психопатичний розлад особистості. Саме це знизило її здатність усвідомлювати всю серйозність своїх дій.
Враховуючи всі нюанси, Мері визнали винною у ненавмисному вбивстві на підставі обмеженої відповідальності. Це була важлива відмінність, оскільки ненавмисне вбивство передбачало, що через психічний стан Мері не могла тверезо оцінювати свої дії, в той час як засудження за навмисне вбивство має на увазі повне усвідомлення вчинків та їх наслідків.
Мері Флору Белл засудили до довічного ув’язнення за системою, що має назву «За бажанням Її Величності». Цей вирок спеціально розроблений для молодих правопорушників і означає, що людина утримується під вартою на невизначений термін з можливістю звільнення, коли влада вважатиме її реабілітованою та безпечною для суспільства.
Мері п’ять років перебувала у виправних установах, перш ніж вирушити до в’язниці у 16-річному віці, в тому числі в Ред-Бенку в Сент-Хеленс, Ланкашир, як повідомлялося у BBC On This Day. Протягом цього періоду її переводили з однієї установи до іншої в міру дорослішання, також якийсь час вона провела у в’язниці відкритого типу. Звідти, в 1997-му, вона втекла з ще двома хлопцями, але на волі вони провели лише два дні.
Нова особистість
Мері Белл звільнили умовно-достроково у 1980 році, коли їй було 23 роки. Їй надали анонімність (включно з новим ім’ям) і шанс почати нове життя зі своєю донькою, яка народилася 25 травня 1984 року. Донька Белл не знала про минуле своєї матері, доки їх місцезнаходження не виявили журналісти, і їм не довелося ховатися усіма можливими способами.
Пролити світло на цю моторошну історію очима Мері Белл взялася Гітти Серені, яка у 1998 випустила книгу під назвою “Cries Unheard: Why Children Kill – The Story of Mary Bell”. Це книга-інтерв’ю, в якій Гітта детально описує життя Мері після її звільнення, зокрема як вона справлялася з минулим і як склалося її життя, коли вона стала матір’ю. Публікація книги викликала сильне обурення серед громадськості, в особливості після розкритих подробиць про те, що за співпрацю Белл отримала гроші.
В свою чергу сама Мері таким чином сподівалася «встановити правду». Вона думала, що якщо розкаже свою історію, ЗМІ залишать її в спокої. Після звільнення і з моменту народження дитини Мері довелося переїжджати 6-7 разів і 3 рази міняти особистість. Але публікація дала зворотній ефект – журналісти зацікавились нею з новою силою, переслідували та викривали особу як дітовбивцю Мері Флору Белл перед її донькою. Мері розуміла, що має захистити свою дитину, тому 21 травня 2003 року виграла битву у Високому суді за продовження анонімності для неї та її доньки на все життя. Будь-який судовий наказ, який назавжди захищає особу, тепер відомий як «наказ Мері Белл».
«Але найбільше всього я хочу нормального життя», — цитата Мері Белл з книги “Cries Unheard”
У книзі Мері Белл зізналася, що народження доньки дало їй нове розуміння її злочинів. Вона говорила, що саме материнство змусило її глибше замислитися над тим, що вона вчинила, і більше усвідомити біль та страждання, які вона завдала родинам своїх жертв.
«Я сама була дитиною, коли робила ті жахливі речі. Я не розуміла болю, який завдала. Тепер, як доросла і мати, я бачу весь жах цього. Я не можу повернути їхніх дітей, і я не можу змінити те, що зробила, але мені шкода. Дуже шкода», — слова Мері Белл з книги “Cries Unheard”
Втім, у щирість її слів, особливо родичам вбитих, вірилося з великим сумнівом.
«Дитина– це благословення. Вона [Мері] взяла моє благословення і залишила мене з горем на все життя. Сподіваюся, коли вона дивиться на цю дитину, вона згадає двох, яких вона вбила. Я ніколи не побачу онука від свого сина. Сподіваюся, щоразу, коли вона дивиться на цю дитину, вона розуміє, що моя родина втрачає через те, що вона зробила», — Джун Річардсон, американська платформа HubPages
А дійсно, чи справедливо та чи морально правильно це з точки зору таких самих потерпілих – родичів убитих? Чи це взагалі реально – зробити такий різкий перехід із вбивці до люблячої матері, як показано в книзі Гітти Серені, без відповідного психіатричного лікування? Чи має право Мері Белл на щасливе життя з сім’єю, коли позбавила цієї можливості самих вбитих, які теж колись могли стати сформованими особистостями і писати свою історію? Чи дійсно вік пробачає «помилки», особливо такі руйнівні, з урахуванням складного дитинства і присутньої в ньому жорстокості?
Чергова головоломка – чи можна було уникнути втрат, будь дорослі уважнішими і надай вони тому, що відбувається, більше значення? Мабуть, розмірковувати про те, як би було, і додатково звинувачувати байдужих дорослих вже немає сенсу. Назавжди втрачені життя це, на жаль, не поверне.
Нині місцезнаходження Мері Флори Белл невідоме. У 2009 році в щоденній газеті The Thelegraph повідомили, що в свої 51 Мері стала бабусею.
Залишити відповідь