Formalin

«Стінка на стінку», «район на район», «біжи, або помреш» – історія, яка тривала понад десятиліття по всій Україні. Однак Кривий Ріг вирізнявся особливою масовістю та жорстокістю. Колись нібито непримітне промислове місто, що в радянські часи було символом трудового героїзму, у 1980-1990-ті роки став ареною для кримінальних розбірок. 

Відсутність чіткої державної регуляції та тотальна бідність створили ідеальне середовище для розвитку організованої злочинності. Рекет і бійки «не на життя, а на смерть» стали звичною та навіть рутинною справою для всіх мешканців міста Дніпропетровської області. 

Особливе значення у Кривому Розі досі має слово «бігуни». Так, за інформацією Історичної правди, у 1980-1990-х роках називали підлітків, віком від 12 до 17 років, які були залучені до місцевого стихійного бійцівського руху, коли хлопці з одного району бігали і билися з хлопцями з іншого району. Не рідко жертвами таких «забігів» ставали випадкові перехожі – діти, які йшли до школи, дорослі, що прямували на роботу. 

Ці «війни» між підлітками мали різні причини, але однаково жахливий фінал – травми, каліцтва та смерті.

Спокійним промисловим містом Кривий Ріг був лише на сторінках радянських пропагандистських газет. Насправді ж кримінальна історія цього регіону бере початок із далеких 1940-х, коли під час та після Другої світової війни частину мешканців Кривого Рогу склали колишні в’язні.

За даними Першого Криворізького, німецьких полонених та інтегрованих німців, колись засланих до Казахстану та Сибіру «ворогів народу» та інших «неугодних» радянській владі українців поселяли у промислових містах (Нікополі, Марганці, Запоріжжі, Кривому Розі) для роботи у шахтах та повоєнної відбудови.

Варто зазначити, що за часи радянської влади злочинцями не завжди були тільки вбивці, насильники або «крадії в законі». Часто це були звичайні люди, які просто чимось не догодили комуністам. «Зеками» також могли ставати розтратники, самогонщики, спекулянти або «шпана» – дрібні крадії, часто діти чи підлітки.

Офіційна версія появи у Кривому Розі «бігунів» ґрунтується саме на цьому. Малограмотні колишні ув’язнені, які часто зловживали алкоголем, передали відповідне виховання дітям, породивши покоління організованої злочинності. 

Водночас, як пише Історична правда, краєзнавець Володимир Казаков у документальному аудіосеріалі «Біжи» висловлює думку, що у виникненні «бігунів» винний не криміналітет, а демографічний бум 60-х років.

Після Другої світової війни розростався Криворізький металургійний завод, у місто масово приїжджала молодь. На кінець 80-х років населення Кривого Рогу складало 800 000 людей, але і соціальна, і культурна сфери дуже відставали, тому такій кількості людей було елементарно нічим зайнятись. У результаті, в місті почала формуватися організована злочинність.

Ще на початку 60-х років мешканці міста починали «змагатись» між собою за вплив та території, однак масовості ці сутички набули у 80-х. 

Одна з версій свідчить про те, що початком руху «бігунів» стала бійка на одній зі шкільних дискотек, після якої протягом 10 років кров у місті проливалася щодня.

У «бігунів» була своя ієрархія. За інформацією з газети «Криворізькі відомості», «рулем» називали керівника банди, його обирали на безстроковий термін за голосуванням. Кожен «руль» мав заступників, які слідкували за дисципліною, зброєю, казною та займалися розвідкою.

«Пупсами» вважали підлітків віком 12-13 років або тих, хто тільки починав «бігати». Далі йшли «мультики» (або «малолітки») – хлопці 13-16 років, а також ті, що прийшли у «забіги» у більш дорослому віці. Своєрідними ветеранами були «старшаки», що мали мінімум дворічний стаж «забігів». Вони мали розширені повноваження і могли навіть скинути «руля».

З протоколу допиту одного із «кресівських бігунів» стало відомо, що у Кривому Розі існувало чотири основних групування: «голубці», «бики», «коні» та «під***си». Поділ відбувався за районами.

Головним розпізнавальним атрибутом «бігуна», за даними Історичної правди, слугував ремінь. Так, ті, що тільки починали «бігати», носили Rifle, а більш досвідчені – FuS. 

Головні убори також мали неабияке значення. Влітку хлопці, що належали до підліткових злочинних угрупувань, носили кепки «USA», колір якої відрізнявся в залежності від району. Взимку хлопці надягали шапки, тому ідентифікатором слугував колір пампона.

Зброю «бігуни» виготовляли самостійно з підручних матеріалів. Наприклад, «самопали» складали із металевих трубок, у які засипали порох, сірку чи рибацькі гачки.

Подекуди основою для зброї слугував іграшковий маузер, до якого кріпили автомобільну антену, щоб зробити так званий «пістолет».

«Бігунів» навряд можна було назвати звичайними малолітніми розбишаками, адже крім зброї, вони мали і власний «кодекс честі», які дорослі члени ОЗУ (організованих злочинних угруповань).

Згідно із цими «правилами», за порушення дисципліни могли покарати, а за дезертирство – навіть покалічити. На дискотеках зазвичай всі збирались у коло і виходити в його центр суворо заборонялося. За це могли побити навіть дорослих.

Кожна банда «бігунів» мала свою «пісню пам’яті», яку включали під час вшанування честі загиблих. Тих, хто хотів потанцювати під ці пісні, могли вбити.

Історія з газети «Криворізькі відомості», випуск № 2, 1991 рік

Кілька вечорів «кресівські бігуни» (КРЕС – історичний район, житловий масив у Покровському районі Кривого Рогу) перебували в засаді. Супротивники в черговий раз кинули їм виклик – ствол однієї з меморіальних гармат біля дамби греблі був спрямований у бік КРЕСу. 

На черговій сходці «кресівські» вирішують помститися групуванню мікрорайону Зарічного – «бикам», та розвертають гармату у їх бік. 

Фатальна зустріч відбулася 18 листопада. Наслідком розбірок із застосуванням саморобної вогнепальної зброї стала смерть неповнолітнього Володі Лукінова, якому на той момент було 16 років. 

Практично кожні півтора місяці ці недитячі ігри закінчувались черговим вбивством. Тільки членами бігунів з житлового масиву КРЕС протягом 1989-1990 років було здійснено 4 злочини, 2 з яких – вбивства.

Згідно з даними видання «Заборона», за 10 років активної діяльності «бігунів» загинули 28 дітей і один міліціонер, якого застрелили з самопалу двоє підлітків Тернівського району через зауваження у тролейбусі. Крім цього, понад 2 000 підлітків отримали поранення, а медики постійно фіксували нові каліцтва.

Григорій Я., 1974 року народження, учасник «забігів» (з протоколу допиту): «Про те, хто такі «бігуни» і що таке «забіги» я дізнався ще в 1986 році. Саме з того моменту я почав розуміти, що це таке, і саме з того моменту про все це у мене поступово почала формуватися власна думка.

На мою думку, «забіги» – це спосіб захисту «бігунами» свого району від «бігунів» з інших районів. Ці способи можуть бути різними, але вони не завжди повʼязані із насильством. Треба бити «чужих» «бігунів» кулаками, «носаками», арматурою, кастетом, або стріляти в них із саморобної вогнепальної зброї».

Григорій каже, що старші хлопці розповідали йому, що все почалося у 1981-1982 роках із сутичок дорослих молодиків, після чого у справу були залучені угрупування неповнолітніх підлітків.

«Основною причиною «забігів» наразі я вважаю помсту за те, що відбулося. Десь когось підстрелять з «бігунів» одного району, союзники збирають сили і йдуть мститись кривдникам. Ну а ті потім також мстяться в свою чергу. Це може продовжуватись до безкінечності. Коли «бігуни» повиростають, їм на зміну приходять інші, і все продовжується. Через що все це відбулося, я не знаю. Але, напевно, тим хлопцям, які це почали, просто не було що робити», – зізнався Григорій. 

З газети «Криворізькі відомості», випуск № 2, 1991 рік

«Через рік повторилося те, що було на Юбілейній [ред. – один із мікрорайонів Кривого Рогу]. В-г закрили за вбивство «бика» (…) Знову групове, але він загорнувся від пострілу в ногу. Йому пробили артерію, і він стік кровʼю, тобто помер майже сам. Найбільш прикрим є те, що стріляв не В-г. Але «Більшовик» [ред. – ще один мікрорайон міста] в основному виявився стукачами. Війна із Зарічним-4 похмура, у їхніх 12 підстрілів і один труп. А у мас Зайця під ліву лопатку випадково і Птєні «предик» в руку праву влучив, три пальці відрізали. А потім Карлуху заганяли, щоправда, Талалуя підстрелили у груди, і теж кулю не дістали».

Це – реалії 1980-1990-х років у Кривому Розі. Лист дає змогу усвідомити масштаби проблеми та зануритись у «внутрішню кухню» бігунів. Насильство було для підлітків-злочинців не частиною життя. Воно було сенсом їхнього життя. Помста, бійки на смерть, жорстокість та перестрілки були «кодексом честі» – незаконним законом у період соціального та економічного хаосу. 

За інформацією видання «Заборона», здебільшого, «бігуни» не вживали наркотиків та не чіпали дорослих, дівчат і хлопців, які не «бігали». Але траплялося і так, що невинні також страждали.

Одним із відомих прикладів був 14-річний Олександр Жердєв, який не «бігав».

Того дня хлопець просто вийшов надвір, щоб обмінятися зі знайомою відеокасетою. Побачивши, що повз нього мчить загін «бігунів», він злякався і почав тікати. Хтось із банди вистрілив. Куля застрягла у хребті Олександра і паралізувала його. 

Співрозмовник видання пояснив, що, ймовірно, хлопця прийняли за «бігуна» з іншого району, бо той кинувся навтьоки.

«Не знаю, як в інших районах, але у нас підозрілих хлопців, які не носили бігунські шмотки, зупиняли і питали: бігаєш? Якщо відповідав «ні», ми не чіпали. Але якщо потім ми дізнавалися, що він все-таки бігає – при наступній зустрічі били нещадно», – розповів Артем, який «бігав» наприкінці 1980-х років, виданню «Заборона».

Крім захоплення радянською системою «дружин» та «комісій з боротьби із пияцтвом та з роботи із неповнолітніми на виробництвах», у матеріалі є дещо дійсно цікаве: розповідь Савинова про те, як на початку становлення незалежної України намагались боротися із «бігунами».

«Складність, суворість та суперечливість нашого часу не могли не відзначитись на формуванні їх [ред. – злочинців-підлітків] світогляду (…) Через п’ять-шість років ці хлопці стають дорослими людьми. Від того, як складеться доля кожного з них – багато що залежить. Одні «побігають», «перебісяться» і, якщо не підстрелять когось на «забігах», не покалічать, стануть нормальними людьми. Інші – а їх, на жаль, не так вже і мало – здійснивши підлітковий злочин, вбивши або скалічивши когось собі подібного, закінчать свою середню освіту у виправно-трудовій колонії для неповнолітніх, а вищу – отримають у колонії загального режиму», – розповідає Савинов. 

Савинов також наголошує, що мотиви злочинів криворізьких «бігунів» дещо відрізнялися від «моталок», що діяли в Казані, або інших підліткових злочинних угрупувань пострадянських країн. 

Найчастіше «забіги» у Кривому Розі не мали корисливої мети (наприклад, пограбувати якогось заможного чоловіка). В основному, це було насилля заради насилля – боротьба за свою територію або помста. 

Як же у ті часи намагались боротися із підлітковою злочинністю? За сприяння служби профілактики у місті був знятий фільм про «бігунів» – «Бомба для приятеля», який показували у кінотеатрах. Проводились бесіди з найбільш активними «бігунами» та їх керівниками, так званими «рулями».

Савинов також відзначив, що залякування «бігунів» не приносило ніякої користі, адже вони дуже добре знали законодавство. Злочинці-підлітки майже всі мали саморобну вогнепальну зброю, розуміючи, що кримінальна відповідальність за це настає з 16 років, тож за законами тих часів покарати дітей за недитячі ігри було неможливо. 

До середини 1990-х років рух «бігунів» у Кривому Розі почав втрачати свою силу, зокрема, через те, що дитячу й підліткову злочинність почала змінювати доросла. Крім цього, звісно, вплинула і більш активна протидія з боку правоохоронців.

Після кількох резонансних подій, зокрема нападів на міліцію, вперше почали застосовуватися рішучі методи з розгону банд «бігунів», включно зі зброєю.

Водночас важка економічна ситуація у місті змушувала багатьох мешканців їхати на заробітки в інші міста та країни у пошуках стабільного джерела доходу. 

Ще одним важливим чинником став розкол усередині самих банд. З часом «бігуни» почали конкурувати між собою за владу та контроль над територіями. Керівники поступово втрачали авторитет, тому усі філософія руху перестала мати значення. 

Феномен «бігунів» у Кривому Розі став трагічною сторінкою в історії міста та залишив по собі слід у вигляді тисяч скалічених доль. Хтось загинув «у бою», хтось пішов з життя через прикру «випадковість», хтось став наркозалежним, інші – пішли у «дорослий кримінал». 

Тяжкий соціально-економічний перехідний період 90-х років став переломним у житті багатьох українців. Але це – наше минуле, яке варто знати, аби не повторювати помилок попередніх поколінь.