Formalin

СРСР, який проіснував майже століття і виховав кілька поколінь, розпався. Протягом багатьох років люди жили під жорстким контролем, тому порушити порядок більшість боялась. Життя було важким, бідним, але зрозумілим – існувала певна визначеність. Зазвичай, діти повторювали долю батьків, батьки – своїх батьків.

Все змінилось у 1980-х роках, коли у радянській системі почали зʼявлятися тріщини. Люди, для яких за щастя було поїсти вкрадених прострочених цукерок з заводу чи салату «Олівʼє» на Новий Рік, побачили, як в інших країнах на полицях магазинів завжди є продукти, одяг на будь-який смак, як за квартирами чи машинами не потрібно роками стояти у черзі, як розвиваються технології тощо. 

Стіна, яку роками будувала радянська влада, впала. Це було дивно і незвично, у це важко було повірити «радянській людині» –  «октябрьонку», «піонеру», «комсомольцю», члену Партії чи робітнику, який крім заводу, на якому пропрацював усе життя, більше нічого і не бачив.

У 1991 році Україна отримала незалежність. Але що робити із цією раптовою свободою – мало хто знав. Старі правила швидко втратили сенс, а нові ще не встигли зʼявитись. Це поклало початок десятиліттю хаосу, невизначеності, беззаконня, злочинності, але водночас періоду становлення нашої держави.

Кримінальні угрупування у ті часи були не просто чимось «модним». Для когось вони були сенсом життя, цілою філософією, способом вижити у жорстокому світі та знайти спільних по духу людей. 

На щастя, цей жахливий період в історії закінчився, але його наслідки і досі відчуваються як для звичайних українців, так і для країни загалом, її економіки, суспільно-політичного устрою, культури. 

У листопаді 2023 року, менш ніж 2 роки тому, Львівський суд виніс вирок учаснику одного з найжорстокіших кримінальних угруповань України 1990-х років – «Банди Сушка» – Володимиру Мялькіну. Через понад 15 років його нарешті визнали винним за кількома кримінальними статтями, серед яких і організація злочинного угруповання, і умисні вбивства, і незаконне зберігання зброї.

Мялькіну присудили 15 років позбавлення волі. За інформацією Zaxid.net, суд зарахував злочинцю кожен проведений у Львівському СІЗО день за два, тому вважається, що 12 років покарання він вже відсидів.

Із посиланням на вирок суду видання зазначає, що Мялькін перебував у слідчому ізоляторі з 4 квітня 2005 року до 16 лютого 2011 року. Після цього суд змінив йому запобіжний захід і відпустив під підписку про невиїзд, а вже у 2013 році чоловік виїхав до Росії. З того часу він знаходиться у міжнародному розшуку, але фактично живе своїм життям у країні-агресорці.

У пік розквіту криміналітету та організованої злочинності в Україні львівʼянин Степан Максимів піддався «тенденціям» і вирішив знайти доступний та ефективний спосіб заробітку – створити банду, яка займатиметься крадіжками. Раніше він працював начальником ковбасного цеху на мʼясокомбінаті і мав непоганий дохід, бо постачав якісну продукцію у заможні родини. Але законного заробітку йому, вочевидь, виявилося замало.

Колишня робота закріпила за ним на все життя прізвисько «Мʼясник».

Тож у 1996 році у місті Жовква Львівської області ніколи раніше не судимий Максимів сконтактував із девʼятьма місцевими мешканцями, які переважно вже мали справу із дрібним чи не дуже дрібним криміналом, обʼєднав їх у банду і почав планувати майбутні злочини.

До злочинного угруповання приєднався і Артур Сушко, якого довгий час помилково вважали ватажком банди. Він, за даними ютуб-каналу «Баркова Крайм», народився у 1972 році у Львові. 

Про бідну, але щасливу «радянську людину» Сушко міг чути хіба від знайомих чи перехожих на вулиці. Матір чоловіка – циганка – займалася спекуляціями, тому його сімʼя жила заможно і мала абсолютно все, чого тільки можна було побажати на той час. Поки інші стояли у чергах, щоб прогодувати родину, Артур та його брат могли собі дозволити «Пташине молоко» і наймодніший одяг.

Але безтурботне «мажорне» життя тривало не довго. Мати Сушка померла, коли він ще вчився у школі. Із зухвалого підлітка хлопець перетворився на замкненого і мовчазного юнака. Намагаючись компенсувати втрату матері, батько Артура подарував йому квартиру на вулиці Шафарика, в якій у майбутньому плануватиметься не один жорстокий злочин.

На початку 1990-х років Сушко став активістом однієї з найрадикальніших правих партій Галичини. Вседозволеність повернулась і знову стала частиною його життя: люди ховали очі та до смерті боялися, а міліціонери не затримували навіть за бійки та напади на охоронців.

За інформацією видання MyLviv.city, у банді було щонайменше двоє жінок. Вони здебільшого займалися розвідкою – наймалися у будинки працівниками та збирали усю необхідну інформацію. 

Оксана, коханка Артура Сушка, в минулому викладала українську мову у школі, тому влаштовувалась на роботу у заможні родини нянькою чи вихователькою. Друга жінка – Лідія – наймалася у будинки майбутніх жертв доглядальницею або санітаркою.

Про надприбуткові «справи» на початку члени банди навіть не думали. Щоб займатися чимось більш серйозним, потрібно було мати зброю, вміти нею користуватись та продумати план дій. Саме тому все починалось із дрібних крадіжок із тесаками і топірцями. 

З часом масштаби злочинів зростали. Один із вдалих нападів приніс «банді Сушка» 210 000 грн та $800, чого було достатньо для того, аби придбати першу серйозну зброю.

Члени двох львівських бригад, що лишились на свободі після арешту поплічників, продали їм пістолети. Вчилися стріляти члени банди в одному з гаражів на вулиці Мельника, який обладнали під тир.

Угруповання розросталось. До 1998-го воно налічувало 30 людей з Рівненської, Тернопільської та Запорізької областей. Крім пістолетів ТТ та «Беретта», у членів банди зʼявилися і гвинтівки, револьвери, ножі й кастети. Злочинці мали власний автопарк: кілька легковиків «ВАЗ», Audi, мікроавтобус Mercedes та вантажівку «КАМАЗ».

З таким арсеналом місця злочинів вже перестали обмежуватися Жовквою – банда нападала на жертв ледь не по всій території Західної України.

За «законами» 1990-х років кожне організоване злочинне угруповання повинно було мати свої правила – своєрідний «кодекс». У «банді Сушка» це була заборона на вживання наркотиків та алкоголю під час нападу. Крім цього, члени угруповання мали дотримуватись повної конспірації, щоб ніхто не міг їх викрити. Так, за алкоголізм та гаркавлення з банди вигнали перспективного злодія-«кватирника».

За однією з версій, саме сувора дисципліна, яка змушувала членів банди бути надзвичайно обережними, допомогла їм протягом семи років уникати затримання.

Водночас, на думку головного редактора газети «Ратуша» Миколи Савельєва, якого цитує ютуб-канал «Баркова Крайм», справжнім ватажком зловмисників міг бути хтось із правоохоронців.

Особливим почерком пограбувань «банди Сушка» була виняткова жорстокість: вони знущалися зі своїх жертв психологічно й фізично, калічили, ґвалтували жінок та дітей, катували прасками й електричним струмом та, зрештою, вбивали.

Кілька років пішло на те, щоб знайти інформацію про потенційних жертв та натренувати підопічних на дрібних справах. Справжній жорстокий кримінал розпочався у 1998 році.  

Однією з найгучніших ранніх справ угрупування, за інформацією Високого Замку, став напад на будинок начальника оперативного відділення Рава-Руської митниці у Жовківському районі Львівщини. Бригада Максиміва готувалась до нього дуже довго й ретельно: вивчала розпорядок дня, звички, уподобання, пересування майбутніх жертв. Злочин був спланований до дрібниць, кожен член банди відігравав у ньому свою роль.

Пізно ввечері, приблизно о 20:00, члени угруповання підʼїхали до будинку митника і зачаїлися. За півгодини головна жертва повернулася з роботи. Він заїхав у двір і попрямував до воріт, щоб їх зачинити. Саме у цей час злочинці вибігли із засідки і вдарили його по голові пістолетами. Непритомного митника затягли у будинок та сковали наручниками. 

Тим часом у будинку інша частина банди схопила його вагітну дружину Ірину та синів – 13-річного Андрія та 9-річного Павла.

Усю сімʼю кинули в підвал. Тоді почалася найжорстокіша частина операції – жертвам потрібно було розвʼязати язик для того, аби дізнатися, де вони зберігають гроші та інші цінні речі. Їх били і катували.

«Тату, допоможи!», – кричав маленький Андрій, поки йому різали пальці.

Таких знущань Ірина витримати не змогла. Вона розповіла про порожню квартиру рідної тітки неподалік будинку, у якій сімʼя зберігала понад $200 000. Жінка віддала ключі від помешкання нападникам і почала молитись, щоб на цьому все закінчилось.

Коли гроші були вкрадені, жертв дійсно залишили у спокої. 

У серпні 1999 року «Банда Сушка» взялася за начальника Рава-Руської митниці. Принцип «роботи» був схожий: одна група нейтралізувала митника, інша тим часом – його дружину і дітей.

Однак цього разу план дещо вийшов з-під контролю. Після жорстоких побоїв та катувань чоловік втратив свідомість. Дружина, подумавши, що він помер, у відчаї вирвалася та стрибнула у вікно. 

Не встигнувши добігти до сусідів, жінка була спіймана бандитами та затягнута назад у дім. Здавалося, що це кінець.

«Прощайся, суко, з життям!», – кричав нападник, який приставив пістолет до її спини.

Але тут з-за паркану пролунали постріли – сусіди почули крики і поспішали визволити родину з лап бандитів. Злочинці втекли.

Наприкінці 1990-х років постраждала неабияка кількість заможних родин, більшість статків яких була отримана незаконним шляхом – корупційним. Саме тому «банда Сушка» під час пограбувань вела себе неймовірно зухвало – члени бригади знали, що жертви малоймовірно підуть в поліцію, бо вкрадені гроші також не були «чистими». 

За інформацією з подкасту Кава Тру-крайм, у перервах між катуваннями жертв члени угрупування могли накрити собі стіл, позайматися сексом чи розважити себе іншими способами.

Під час нападу на родину підприємця з села Великі Грибовичі Жовківського району Львівщини коханка Сушка Оксана зґвалтувала чотирирічну дитину. У цей час інші члени угруповання катували власника будинку і його дружину. Тоді «банді Сушка» вдалося винести майна та грошей на загальну суму 61 000 грн.

Коли банда Сушка зміцніла настільки, що перестала обмежуватися Львівщиною, стався ще один жорстокий напад на родину підприємця з Рівного. Тоді злочинці вирішили помститися сімейству за те, що результатом їхніх «титанічних зусиль» стали лише 1 500 грн. Вони зґвалтували дружину господаря дому на очах у двох її маленьких доньок. 

Такі випадки були далеко не поодинокими. Вони вкорінилися у «почерку» злодіїв – майже кожна жінка, яка траплялася їм на очі під час пограбування, була зґвалтована. 

За даними ютуб-каналу «Баркова Крайм», більшість жінок після нападів не тільки проходили терапію в психолога, а і лікувались у венеролога.

Останнім із відомих з відкритих джерел став напад «банди Сушка» на членів родини ректора Львівської академії ветеринарної медицини Романа Кравціва. 

Три тижні Оксана працювала у сусідньому будинку в селі Бірки Яворівського району Львівщини. Вона знала про жертв усе: коли прокидаються, коли та куди їдуть після сніданку, де знаходяться в обід та ввечері. 

25 липня 2003 року о 3:00 грабіжники увірвалися в помешкання. Після пограбування Кравціва неможливо було впізнати. Він був знесиленим, отримав струс мозку, рвані рани на обличчі та перелом чотирьох ребер. 

Його дружина кричала. Для того, щоб вона замовкла, її звʼязали та загорнули у ковдру. Від нестачі повітря жінка задихнулася. 

І усе це було зроблено заради $10 000 та 25 000 грн.

Звісно, правоохоронні органи знали про більшість випадків діяльності «банди Сушка», однак знайти їх було неймовірно важко. Члени угруповання уважно стежили за тим, щоб їх не змогли повʼязати зі злочинами. 

Під час пограбування ніхто з банди не мав права якимось чином викрити свою особистість. Місце злочину ретельно прибирали – рукавички змінювали по кілька разів. Увесь одяг, взуття, мотузки та інше знаряддя, крім зброї, спалювали.

Але залишитись непоміченими після стількох років регулярних жорстоких пограбувань було нереально. У вересні 2003 року правоохоронцям таки вдалося вийти на Артура Сушка.

16 вересня 2003 року на подвір’ї школи № 70 у Кривчицях на Львівщині на Сушка, Оксану та ще одного члена банди чатувала міліція. Вони перевдягнулися у цивільне, щоб не виділятися з натовпу. Їх завданням було лише знайти злочинців, а затримання доручили бійцям спецпідрозділу «Сокіл», що чекали в мікроавтобусах неподалік.

Серед міліціонерів був досвідчений командир Андрій Орєхов та 22-річний Богдан Місько. Із засідки вони помітили двох чоловіків та жінку, що підпадали під опис злочинців. 

Підозрювані пролізли у дірку в паркані школи та сховались у темряві. Міліціонери вирушили за ними. 

Як виявилось пізніше, Сушко помітив стеження та зачаївся у кущах біля школи. Побачивши правоохоронців, він відкрив вогонь і потрапив чітко в ціль. Орєхов помер від кулі у грудях, а його напарнику влучили у голову. 

Тієї ночі зловмисникам вдалося втекти.

Після невдалої спроби затримання за діло взявся міністр МВС Микола Білоконь. Вже 18 вересня одного з членів банди Андрія Кроншталя було арештовано. 6 жовтня попалася й Оксана. Але самого Сушка ніде не могли знайти. За інформацією Daily Lviv, він ховався в одній із тернопільських лікарень. Досі лишається загадкою, чому медперсонал, маючи його фото, не видав злочинця.

Однак усьому врешті-решт приходить кінець. У цій історії він неймовірно банальний. Сушко із побратимами роками прораховував до дрібниць кожен здійснений злочин, однак не подумав про те, що телефон його батька може прослуховуватись. Дзвінок рідній людині став його фатальною помилкою. 

Під час зворушливої зустрічі батька із сином 25 грудня 2003 року Сушко був затриманий. 

На відміну від жертв «банди Сушка», псевдоватажок мовчати довго не став – і згодом надав усю потрібну правоохоронцям інформацію про своїх поплічників. 

Історія кохання Сушка та Оксани закінчилася майже одразу після затримання. Тоді жінка прямо у СІЗО заявила Артуру в обличчя, що ненавидить його. 

За даними Львівського порталу, 30 жовтня 2007 року на лаві підсудних опинилися 24 члени «банди Сушка». Злочинному угрупованню інкримінували вбивства понад 10 осіб, 5 замахів на життя та 32 розбійні напади.

«Близько півсотні бійців «Беркуту», ДАІ, державної служби охорони і в’язничного конвою перекрили всі підходи до приміщення Апеляційного суду Львівської області. Саме цього дня у стінах суду розпочався судовий процес над бандою здирників, вимагачів і вбивць, які діяли на території західних областей України впродовж багатьох років», – пише Львівський портал.

За інформацією Високого Замку, судовий процес над членами «банди Сушка» розпочався 30 жовтня 2007 року і тривав до 2012-го. Генеральна прокуратура, яка розслідувала справу, назбирала 143 томи описів усіх відомих злочинів угруповання. Оголошення вироку тривало два тижні.

Видання зазначає, що у залі суду членів банди важко було назвати давніми приятелями. Вони з коса дивилися один на одного та поводилися як щури.

За даними Уніану, суд приговорив Артура Сушка до довічного увʼязнення, а решта членів банди отримали по 10-15 років позбавлення волі. Але зважаючи на те, що їх усіх заарештували ще у 2002-2004 роках, багато хто вийшов із вʼязниці після вступу вироку у силу закону.