Formalin

Трохи важливої біографії

Після розпаду СРСР Україна здобула омріяну незалежність. Однак побудова нової держави майже «з нуля» потребувала неабияких зусиль, розуму та часу. 

Значну роль у розвитку економіки новоствореної України відіграв Вадим Гетьман. Ім’я цієї людини нерозривно пов’язане із заснуванням сучасної банківської системи в нашій країні та народженням національної валюти – гривні.

За даними Ukrainian nation, Гетьман народився в селі Снятині Полтавської області 12 липня 1935 року. Його батьки були вчителями, тому із дитинства прививали йому любов на навчання. Звичайно, зростаючи у такій атмосфері, Гетьман прагнув отримати вищу освіту.

Так, у 1956 році він закінчив факультет фінансів Київського фінансово-економічного інституту, що відкрило йому шлях до роботи у державних органах. 

За даними Національного музею історії України, вже у 1987 року Гетьман заснував перший український комерційний банк – Агропромисловий банк УРСР (з 1990 року – банк «Україна»), який довгий час входив до групи найбільших.

У березні 1992 року Гетьмана обрали головою правління Національного банку України. Там він пропрацював менше року – до грудня 1992-го, але за цей час встиг внести свій неоціненний вклад у формування нової організаційної структури НБУ. 

Гетьман також посприяв компʼютеризації банківського процесу. Але найголовнішим було те, що саме завдяки його зусиллям була створена сучасна українська валюта – гривня.

Як писав почесний консул Ізраїлю у Західному регіоні Олег Вишняков, на початку 1990-х років, після прийняття Декларації про державний суверенітет, у Верховній Раді підняли питання щодо національної валюти.

Думки розділились: хтось вважав, що Україна має залишитись у рублевій зоні, а хтось – що потрібно вводити власну валюту. Гетьман був серед другої групи і вів переговори з усіма – переконував обидві сторони, що у цьому питанні важлива єдність.

Саме тому Вадима Петровича вважають батьком української гривні – він домігся її введення.

Завдяки зусиллям Гетьмана Україна також вступила до Міжнародного валютного фонду та Європейського банку реконструкції і розвитку – структурам, які зараз постійно допомагають нашій країні. 

«Сенсом життя батька були сім’я та робота, – згадує Ігор, син Вадима Гетьмана, у інтервʼю Фактам. — Іноді він бував і суворим, але ніколи не кричав і не лаявся. Своє ставлення до того чи іншого вчинку міг висловити короткою фразою, або навіть просто жестом. І цього було достатньо, щоб зрозуміти його позицію».

Судний день

23 квітня 1998 року Вадим Гетьман планував поїздку до свого виборчого штабу на Черкащині. Напередодні він програв вибори, але лишався впевненим у тому, що результати були фіктивними. За інформацією UAHistory, Гетьман подав позовну заяву до Тальнівського райсуду, вимагаючи визнати вибори недійсними.

Однак запланованій поїздці не судилося здійснитись. 22 квітня о 20:00 у вантажному ліфті будинку на вулиці Суворова, 13 (Печерський район Києва), де на 8-му поверсі знаходилася квартира політика, виявили тіло з шістьма наскрізними вогнепальними пораненнями.

Достеменно невідомо, як довго Гетьман пролежав у ліфті, але по приїзду слідчо-оперативної групи, його серце ще билося. Лікарі намагалися врятувати його життя, але наслідки стрілянини вже були незворотними. Батько української гривні загинув.

Розслідування

За інформацією Oboz.ua, під час першої наради у слідчо-оперативної групи, створеної для розслідування вбивства Гетьмана, з’явились припущення про його причетність до «брудних» схем.

Один з керівників міліції наголошував, що майже завжди у таких резонансних справах про відомих людей спливає якась «чорнуха» – корупційні схеми, звʼязки з криміналом, позашлюбні діти тощо.

Проте в одного з найбагатших на той час людей України не знайшлося ні рахунків у банках, ні колекційних автівок, ні незареєстрованої нерухомості. У Гетьмана була лише стара квартира на Печерську та дача під Києвом.

Версії слідства

З огляду на те, що Гетьман був непересічною в Україні людиною, слідство одразу почало шукати тих, яким він своєю діяльністю міг «перейти дорогу». 

Першою найочевиднішою версією була причетність так званої Української революційної армії, пише Oboz.ua. Після смерті Гетьмана її представники надіслали на Радіо Свобода лист із попередженням, що це – було лише початком боротьби із ворогами незалежності України. 

Вважається, що Гетьман був досить патріотично налаштованою людиною, проте не зловживав «радикалізмом». Наприклад, гривні були надруковані ще у 1992 році, але Гетьман був проти різкого виходу з рублевої зони.

Ще однією версією слідства було вбивство через опосередковану причетність Гетьмана до схеми, за якою банк «Україна» «кинули» на $25 млн.

Так, Вадим Петрович нібито познайомив Віктора Ющенка з бізнесменом, який пропонував «Україні» придбати понад $25 млн за неймовірно вигідним курсом. На цьому участь Гетьмана закінчилась, бо він передав справу у руки тодішнього прем’єр-міністра.

Врешті-решт угодою займався Олег Андронов (в майбутньому – голова ради директорів УМВБ). Саме він вмовив Ющенка переказати гроші на рахунок одного із зарубіжних банків без будь-яких гарантій їхньої безпеки.

Угода могла б неабияк покращити фінансове становище банку, тому премʼєр-міністр і погодився. Як завжди буває у таких шахрайських схемах – «Україна» втратила всі гроші.

Звичайно політичні опоненти Гетьмана також розглядалися слідством як причетні до вбивства. Зокрема, усі пророкували йому перемогу на виборах до парламенту, але від округу № 198 (Черкаська область) обрали Михайла Онофрійчука, який заручився підтримкою Кучми.

Перевірялася й інша версія, повʼязана із виборами: вбивство Гетьмана міг замовити голова Тальнівської райадміністрації Черкаської області Микола Гавага.

За основною версією слідства, замовником вбивства Гетьмана був колишній прем’єр-міністр Павло Лазаренко, а організатором – Євген Кушнір.

У лютому 2003 року заступник генпрокурора Микола Обиход, якого цитує Українська правда, повідомив, що на рахунок фірми Кушніра, було перераховано «у випадку з Гетьманом – $850 000».

Заступник генпрокурора також зазначив, що мотивом вбивства Гетьмана було те, що він перешкоджав вирішенню питань у фінансовій сфері на користь Лазаренка.

«Сумніваюся, що Павло Лазаренко був реальним замовником вбивства батька. Вони не мали ні політичних, ні фінансових протиріч», – зазначила донька Вадима Петровича Ірина в інтервʼю Фактам.

Виконавці вбивства (офіційна версія)

Особистість замовника вбивства батька української гривні і досі залишається таємницею, однак ймовірного виконавця все ж, вдалося знайти. Це сталося навесні 2001 року. 

За інформацією проєкту «Цей день в історії», в одному з нічних клубів Луганська Сергій Кулєв влаштував бійку зі стріляниною. Міліція його затримала, а суд пізніше виніс вирок – 3,5 роки позбавлення волі за хуліганство і незаконне зберігання зброї.

Після року перебування в Житомирському СІЗО Кулєв заговорив. Він раптом видав, що причетний до вбивства Вадима Гетьмана. Щоправда, його варіант розвитку подій трохи відрізнявся від того, що встановило слідство на місці злочину.

Так, Кулєв заявив, що на початку квітня 1998 року Валерій Пушняков запропонував йому взяти участь у вбивстві столичного фінансиста. За його словами, замовником було донецьке ОЗУ – «банда Кушніра». Кулєв погодився.

19 квітня він приїхав до Києва, де познайомився із Степаном Ільченком та Валерієм Тимоховичем. Пушняков ввів усіх трьох у курс справи.

22 квітня, за даними Кулєва, він дочекався повідомлення від напарників про прибуття Гетьмана додому, і пішов за ним. Між другим і третім поверхами вбивця і жертва пересіклись. Кулєв звірився із фотографією та вистрілив у Вадима Петровича п’ять разів, а потім здійснив «контрольний постріл».

Після такого зізнання 16 квітня 2003 року Луганський апеляційний суд оголосив Кулєву вирок – довічне ув’язнення.

Ні Степана Ільченка, ні Валерія Тимоховича знайти не вдалося. За однією з версій, їх убили, як і Валерія Пушнякова. 

Свідчення змінились

Час ішов. Президентом України став Віктор Ющенко. І саме у цей момент свідчення Кулєва раптово змінились. Він різко визнав, що насправді нікого не вбивав – обмовив себе, бо йому так сказали зробити.

Він також «назвав Лазаренка замовником вбивства під тиском старшого слідчого з особливо важливих справ ГПУ Валерія Сіліна і під загрозою розправи з ним і його родиною», пише проєкт «Цей день в історії».

Кулєв хотів, щоб його справу переглянули, але було вже запізно. Йому відмовили у помилуванні, тому чоловік досі відбуває покарання у Бердичівській виправній колонії у Житомирській області.

Посмертно

Вбивство Вадима Гетьмана відбулось у той час, коли справжню владу в Україні мали люди, закон для яких був не писаний. Вони вбивали «неугодних» заради впливу, грошей та страху перед змінами. 

Гетьман виступав за реформи – за стабільність та прозорість фінансової системи. Він уособлював зміни, які призвели б до справжньої демократії, що було невигідним для багатьох політиків і публічних діячів 1990-х років.

Смерть Гетьмана стала не лише особистою трагедією для його родини, а і втратою для цілої країни, яка втратила шанс не допустити вкорінення олігархії та пришвидшити рух до цивілізованого, демократичного світу.