Текст складено в художньо-публіцистичному стилі, деякі прикметники та оціночні судження НЕ є правдою та НЕ можуть вважатися істиною. В основі матеріалу – інтернет-джерела у відкритому доступі.
Чи задумувалися ви, хто стоїть за найгучнішими кримінальними справами та скандалами в Україні за останні десятиліття? Українська мафія, що почала формуватися ще в лихі 90-ті, стала частиною тіньової історії країни, залишаючи за собою шлейф таємниць, інтриг і злочинів. Від гангстерських сутичок перших пострадянських років до сучасних багатомільйонних схем, ці люди залишаються в тіні, впливаючи на економіку, політику та життя звичайних українців. У цій статті ми згадаємо найвідоміших представників Донецького регіону.
Як зароджувалася українська мафія? Ну дуже швидкий екскурс
Уявіть Донецьк у буремні 90-ті: нічна тиша, порушена гуркотом двигуна чорного «Мерседеса». У промисловій зоні, під жовтим світлом старого ліхтаря, стоїть компанія чоловіків у спортивках. На капоті авто — пачки доларів, пістолет із глушником, кілька пляшок горілки. Це не просто зустріч друзів, це – кримінальна рада. Хтось тут вирішує, яку ринкову точку «кришуватимуть» наступного місяця, а хтось обговорює, як усунути конкурента. Кожне слово звучить стисло, ніби вирок. У таких місцях зникали люди, палали машини, а серед ночі пролунали постріли, які ніхто не чув. Українська мафія — це не лише легенда про 90-ті. Це історія про те, як у темряві хаосу створили свій порядок, де закони писалися кров’ю і ніхто не виходив із гри добровільно.
Сьогодні ці люди вже в дорогих костюмах, але суть залишається тією самою: влада, страх, гроші.
Як зароджувалася та розвивалася Донецька мафія: їхній вплив на політичну гру
Люди, які пам’ятають 1990-ті, згадують Донецьк досить схвильовано. Це місто на той час нагадувало шаховий турнір в підземному казино: за кожною грою стояли темні постаті, а ставки могли сягати людського життя. У центрі цієї гри був чоловік на ім’я Ахать Хафізович Брагін.
Ахать Хафізович Брагін, відомий у кримінальному світі як «Алік Грек», народився в 1953 році в татарській родині на околиці Донецька.
Дитинство Брагіна пройшло під звуки шахтарських вибухів і футбольних матчів. Його захоплення футболом і боксом сформувало не лише фізичну силу, а й бойовий дух. У той час на рингу разом із ним тренувалися дві ключові фігури майбутнього Донбасу: Рінат Ахметов і Віктор Янукович. Згодом ці імена стануть символами донецької політики та бізнесу.
Свою першу роботу Брагін отримав на ринку біля шахти «Октябрська» як м’ясник. Саме тут, серед торговців і перших кооператорів, він почав формувати мережу зв’язків, яка згодом перетворилася на імперію.
Початок бізнесу: перші угоди
У 1980-х Брагін разом із партнерами — Рябіним, Морозовим і Богдановим — почав займатися валютними операціями, торгівлею імпортною технікою, а також організацією ігрового бізнесу. Це був час, коли старі радянські правила руйнувалися, а нові ще не набули чинності. Брагін використовував цей вакуум, щоб побудувати мережу підприємств і контактів.
Згодом вплив Брагіна та його діяльність тільки розширювалася, він придбав футбольний клуб “Шахтар”. Неофіційно, його навіть вважали “хазяїном” Донецька.
У 1992 році Брагін стає гендиректором фірми “Люкс”, там тісно співпрацює з Рінатом Ахметовим, іншою дуже впливовою людиною Донбасу.
Проте 15 жовтня 1995 року Аліка Грека, після трьох “невдалих” спроб ліквідації, вбивають під час футбольного матчу між його клубом та “Таврією” (Симферополь) за допомогою вибухового пристрою, що знаходився прямо під сидінням бізнесмена. Вибухівкою був пристрій на радіоуправлінні, виконаний з дитячої іграшки.
Більша частина набутків Брагіна перейшла Януковичу та Ахметову. Через два роки Віктор Янукович стає головою Донецької облдержадміністрації, а згодом потрапляє й до уряду як прем’єр-міністр президента України Кучми у 2002 році(подейкують, що саме Ахметов рекомендував зрадника України Яника як прем’єр міністра та привів його до влади). Пізніше, Янукович очолює “Партію регіонів”, яку і ознаменують “донецьким кланом”.
Брагін також тісно співпрацює з Борисом Колесниковим, що народився в Маріуполі. Цю особистість Борис Пенчук та журналіст Сергій Кузін включили до книги «Донецька мафія», фінансовану фондом Бориса Пенчука(не плутати з Пінчуком!) зазначивши, що Колесников вимагав віддати йому акції універмагу «Білий лебідь»(яким Пенчук володів разом із батьком) майже задарма, отримавши смертельні погрози. Проте для того, щоб довести це в суді, Пенчуку забракло доказів. Після виходу книжки в 2006 році на її автора було подано декілька судових позовів, зокрема й від Бориса Колесникова за наклеп про те, що магазин «Білий лебідь» був відданий під тиском. Київський райсуд задовольнив позов Бориса Колесникова, і 2008 року Пенчука, автора книги, присудили до 8 років колонії строгого режиму з повною конфіскацією майна.
Ренат Ахметов так прокоментував інформацію про те, що “Білий лебідь” був відданий “силою”: “Уявіть, що ви купили квартиру за 3000 доларів, а через 2 роки до вас приходить її господар і говорить. що квартира коштує п’ять тисяч, і просить доплатити”.
Це один із найяскравіших випадків “вибіркового правосуддя в Україні”. У свій час він встановив погруддя Сталіна й Леніна в своєму будинку. До того ж, цей же суддя засудив Сергія Стерненка до 7 років у в’язниці.
Золотий початок
У той же час в Донецьку активно фігурувало інше ОЗУ – організоване злочинне угрупування, яке пов’язане з ім’ям Євгена Кушніра.
Вибух напруги між кримінальними угрупованнями Донецька почався після резонансного вбивства авторитета на прізвисько «Чірік», який мав тісні зв’язки з Євгеном Кушніром. Ця смерть стала іскрою, яка розпалила хвилю кривавих помст. У відповідь було розстріляно іншого впливового діяча кримінального світу на прізвисько «Барабан», відомого своєю дружбою з Ахатем Брагіним. Так почалася серія протистоянь, яка назавжди змінила кримінальний ландшафт регіону.
Євген Кушнір, уродженець Донбасу, починав свій шлях як ювелір у центрі Донецька. Його майстерність у роботі з дорогоцінними металами та близькість до впливових клієнтів зробили його фігурою, що мала доступ до закритих кіл місцевої еліти. У 1990-х роках Кушнір створив організоване злочинне угруповання (ОЗГ), яке стало одним із найбільш впливових і закритих у регіоні.
На початку своєї діяльності угруповання складалося з десятків молодих людей, які займалися вбивствами на замовлення, рекетом та іншими кримінальними діями. Група зберігала сувору дисципліну і залишалася “невидимою” для інших кримінальних авторитетів і правоохоронців.
За різними даними, угрупованню Кушніра приписують щонайменше 23 вбивства. Серед них — замах на народного депутата Євгена Щербаня, банкіра Вадима Гетьмана(детальніше про смерть якого ви можете почитати на нашому сайті за посиланням) та президента ФК «Шахтар» Ахатя Брагіна. Вбивство останнього стало одним із найгучніших злочинів: вибуховий пристрій було приведено в дію на стадіоні «Шахтар», у момент, коли там перебували сотні людей.
У березні 1998 року на Кушніра було скоєно замах, унаслідок якого він отримав важкі поранення. Після шпиталізації його перевели до слідчого ізолятора, де він перебував до своєї смерті.
2 травня 1998 року Євген Кушнір помер у медсанчастині СІЗО № 1 Донецька. За офіційною версією, причиною смерті став анафілактичний шок через алергію на лікарські препарати. Однак обставини його смерті залишаються нез’ясованими.
Після його смерті угруповання втратило єдність. Значна частина членів була ліквідована, арештована або пішла в розшук. Розслідування справ, пов’язаних із діяльністю банди, розкрило численні зв’язки між злочинним світом і представниками політичної еліти, але багато ключових деталей так і не було встановлено.
Перехід на державний рівень
У 1993 році Юхим Звягільський, колишній директор шахти імені О. Ф. Засядька, став першим заступником прем’єр-міністра Леоніда Кучми. Вже незабаром він був призначений в.о. Прем’єр-міністра, що стало важливою віхою в історії присутності представників Донбасу в українській політиці. Призначення Звягільського стало частиною масштабнішого процесу, коли вихідці з Донецького регіону почали займати ключові посади в центральній владі. Його кар’єра стала символом зростаючого впливу «донецького клану» в українській політиці, і водночас це відкривало нову еру «темного» лобізму інтересів фінансово-промислових груп, пов’язаних з кримінальними колами. Цей період став початком посилення політичного та економічного впливу регіону, що пізніше матиме вирішальне значення у формуванні політичної еліти України.
Янукович розпочав своє піднесення через обрання губернатором Донецької області в 1997 році, де він здобув популярність завдяки підтримці місцевих бізнес-структур, зокрема, Ахметова. Тоді ж і була створена “Партія регіонів”, яка зараз є забороненою на території України.Далі його політична кар’єра вела до посту прем’єр-міністра в 2002 році, а у 2004 році, після “Помаранчевої революції”, він продовжив боротьбу за владу, отримавши підтримку “донецького клану” в його виборчих кампаніях. Його підтримка у вирішальний момент, зокрема, забезпечувалася через обіцянки лояльності до Росії, що контрастувало з орієнтацією на Захід більшості його опонентів. Під час свого правління, Янукович прагнув збільшити вплив своїх союзників у ключових секторах держави, що включало політичні домовленості з Ахметовим і Колесніковим, а також зростаючий контроль над медіа та судовою системою.
Юрій Луценко, колишній Міністр внутрішніх справ України, у коментарі виданню “Фокус” говорить: Про те, як Янукович потрапив на владний олімп, досі ходять чутки. Є версія, що у велику політику Януковича привів Рінат Ахметов. «Після вбивства Аліка Грека (підприємця Ахатя Брагіна – першого власника ФК «Шахтар») почала вибудовуватися чітка вертикаль місцевої влади під Януковича, навколо нього донецькі й почали збиратися»
Рінат Ахметов: вплив на політику, бізнес та громадянську позицію в Україні
Рінат Ахметов – один із найвпливовіших і найбагатших людей України, який протягом десятиліть грав визначну роль у бізнесовому та політичному житті країни. Його постать оповита як історіями про успіх у бізнесі, так і численними суперечностями, пов’язаними з політикою, кримінальним минулим та змінами громадянської позиції.
Шлях до багатства: бізнес-імперія Ахметова
Рінат Ахметов народився 21 вересня 1966 року в Донецьку. Його становлення як бізнесмена співпало з періодом розпаду Радянського Союзу, коли економіка переживала хаос, а можливості для приватизації колишніх державних підприємств стали вирішальними для майбутніх олігархів.
Ахметов заснував компанію “Систем Кепітал Менеджмент” (СКМ) у 2000 році, яка стала основою його бізнес-імперії. Основні активи Ахметова сконцентровані у важкій промисловості, зокрема металургії, вугільній галузі та енергетиці. Найбільші з них: “Метінвест” (металургія) та “ДТЕК” (енергетика).
Економічна міць Ахметова дозволила йому стати найбагатшою людиною в Україні. Його статки, за оцінками, в різні роки перевищували 10-15 мільярдів доларів. Проте цей капітал часто викликав запитання щодо джерел його походження.
Кримінальне минуле та контроверсії
Ранній період життя Ахметова асоціюється з неоднозначними історіями. У 1990-х роках Донецьк був осередком кримінальних угруповань, які змагалися за контроль над підприємствами, банками та політичним впливом. Саме в цей час Ахметов, за численними свідченнями, почав свій бізнес у тіні розборок місцевих угруповань.
Однією з найбільш відомих подій стало вбивство у 1995 році Ахатя Брагіна, відомого кримінального авторитета та президента футбольного клубу “Шахтар”. Після цього Ахметов став керівником клубу, а також поступово перебрав контроль над багатьма активами у регіоні. Хоча прямий зв’язок між Ахметовим і кримінальними структурами ніколи не був офіційно доведений, спекуляції про це залишаються.
Політичний вплив Ахметова
Ахметов має репутацію одного з ключових “гравців” української політики. Його вплив посилювався через фінансування політичних партій, контроль над медіа та підтримку лояльних політиків. Особливо помітною була його роль у створенні та фінансуванні Партії регіонів, яка впродовж багатьох років домінувала в українській політиці.
Він підтримував Віктора Януковича, з яким мав тісні зв’язки, особливо в період його президентства (2010-2014 роки). У цей час інтереси Ахметова в енергетиці, металургії та інфраструктурі отримували значний урядовий лобізм.
Проте після Революції Гідності у 2014 році Ахметов поступово дистанціювався від Януковича та його оточення. Цей період став переломним для його громадянської позиції.
Зміна громадянської позиції після 2014 року
Анексія Криму Росією та війна на Донбасі поставили Ахметова в складну ситуацію. Більшість його підприємств знаходилася саме в Донецькій та Луганській областях. Ахметов заявив про підтримку територіальної цілісності України, хоча його спочатку звинувачували в надто пасивній реакції на окупацію регіону.
Згодом його гуманітарна ініціатива “Фонд Ріната Ахметова” почала активно допомагати постраждалим від війни, постачаючи їжу, ліки та іншу допомогу на підконтрольні та окуповані території. Це дозволило Ахметову зміцнити свій імідж як “благодійника”, проте багато хто розцінював це як спробу відновити довіру суспільства після років політичної гри.
Контроль над медіа та вплив на суспільну думку
До 2022 року Ахметов володів великим медіа-холдингом “Медіа Група Україна”, до якого входили популярні телеканали (зокрема, “Україна” та “Україна 24”). Через медіа він здійснював значний вплив на формування суспільної думки, що забезпечувало йому не лише підтримку громадян, але й важелі тиску на політиків.
Однак, у 2022 році Ахметов оголосив про вихід із медійного бізнесу. Це сталося після набуття чинності закону про олігархів, який змусив великих бізнесменів позбутися активів, що могли сприяти їхньому політичному впливу.
Залишити відповідь