Formalin

«Головна мета людини – знайти себе. Це вдається одиницям. Всі інші занадто ледачі або боягузливі, щоб іти над цією стежкою над безоднею. Зате той, хто пішов нею, отримує в нагороду справжнє життя, а не сіре існування», – Еріх Марія Ремарк.

Початок 90-х років у незалежній Україні назавжди закарбувався у памʼяті людей як період хаосу та беззаконня. Подих небезпеки вирував у повітрі, а вулиці належали тіньовим володарям. 

Серед них вирізнявся один – Віктор Рибалко, більш відомий як «Рибка». Амбіційний, жорстокий, він завжди прагнув посісти найвищу сходинку у кримінальній ієрархії столиці.

Рибалко не був простим бандитом — він був головним актором у великій драмі столичного криміналітету. Його імперія охоплювала ресторани, бізнес-центри, спортивні клуби й навіть міські кладовища.

Він керував підпільними справами з холодним розрахунком, завжди залишаючись у тіні. Однак тінь його впливу охоплювала таку велику площу, що мало хто наважувався перетнути межу дозволеного ним.

«Іноді буває досить поштовху з абсолютно несподіваного боку, щоб щось зрушилося з мертвої точки», – Еріх Марія Ремарк.

За інформацією YouTube–каналу Criminal Ukraine, у школі Віктор мав хобі, яким досить успішно займався: веслування на байдарках. Але стати професійним спортсменом Рибалці, на жаль, не судилося. 

У 17 років Віктора, який в майбутньому триматиме в страху весь Київ і деякі інші регіони України, затримали за крадіжку фотоапарат. Його батько був

військовим, брав участь у Другій світовій війні, тож міг задіяти свої звʼязки та допомогти синові уникнути в’язниці. Але він не став втручатися. 

Ця подія стала вирішальною у житті майбутнього столичного кримінального авторитета. Майже одразу після першого терміну «Рибка» попався на квартирних крадіжках і вдруге опинився за ґратами.

До початку «лихих 90-х» 40-річний Віктор загалом відсидів 15 років. За цей час чоловік завів багато корисних у кримінальному світі звʼязків та заробив собі авторитет.

Останній термін «Рибки» закінчився у 1991 році, але його «карʼєра» тільки починалась. На тлі розквіту організованої злочинності Віктор зрозумів, що тепер нарешті може у повній мірі продемонструвати свій кримінальний талант.

«Потрібно стиснути зуби і бути жорстоким — тоді переможеш», – Еріх Марія Ремарк.

За даними Was.media, Рибалко не поспішав починати «власну справу» – вирішив для початку вивчити усю «внутрішню кухню» цього «бізнесу». Так Віктор доєднався до банди київського кримінального авторитета Володимира Нікулічева, відомого як «Куля».

«Куля» був справжньою легендою у кримінальних колах. Саме він створив перше столичне організоване злочинне угруповання (ОЗУ), до складу якого і увійшов «Рибка». 

Наприкінці 80-х років учасники ОЗУ розпочали свою діяльність із банального рекету, але на цьому не зупинилися. Досить швидко їм вдалося взяти під контроль багато столичних фірм.

Однак довго «тримати Київ» Нікулічеву не судилося. Як і в усіх авторитетів того часу, життя «Кулі» виявилося не довготривалим. У серпні 1992 року, за офіційною інформацією, його машина через неуважність нового шофера потрапила під КамАЗ. Він отримав важку травму голови і помер дорогою до лікарні. 

Втім, ходили чутки, що ДТП була підлаштована, і не виключено, що саме Віктором Рибалкою. 

«Совість мучить зазвичай тих, хто не винен», – Еріх Марія Ремарк.

За кілька років після смерті «Кулі», Віктор «Рибка» створив власне ОЗУ, до якого доєдналися не звичайні спортсмени, а рецидивісти з багатим кримінальним минулим. 

Усі вони дотримувалися старої «блатної» ідеології, що допомогло Віктору стати одним із найшанованіших у Києві кримінальних авторитетів.

ОЗУ «Рибки» грабувало людей, займалося крадіжками (зокрема, автомобілів) і торгувало наркотиками. Але найбільші статки підручним Рибалки, як не дивно, приносив банальний рекет. Час від часу вони змушували комерсантів брати в банку кредити, а гроші забирали собі.

Здебільшого угрупування «Рибки» діяло у Мінському, Московському (зараз Голосіївському) та Шевченківському районах Києва.

За інформацією Kyivyes, під контролем ОЗУ опинилася низка великих київських організацій: кафе «Львів», «Бурбон», спортклуб «Локомотив», ресторани «Верховина», «Краків», а також корпорації «Українська фінансова група» і «Республіка» та оператор стільникового зв’язку UMC.

Великі гроші «банда» отримувала і від «кришування» цвинтарів разом із великим похоронним бюро «Скорбота» (його першого власника підопічні Рибалка «ліквідували»).

Це, до речі, було звичною справою для ОЗУ Віктора. Серед бандитів, що йому підпорядковувались, було чимало професійних кілерів, послугами яких за великі гроші інколи користувались і учасники інших угруповань.

«Рибку» підозрювали в організації кривавої «помсти» низці конкурентів. Зокрема, йому приписували розправу над Віктором Радченком («Вати»), який контролював більшу частину бізнесу Московського (нині Голосіївського) району Києва. 

Рибалка також вважали причетним до вбивства кримінального авторитета Олександра Яновського («Сліпого») у 1991 році. Однак Віктору майже завжди вдавалося виходити сухим із води.

Звичайно, правоохоронні органи добре знали про «Рибку» і його діяльність, але ніколи не могли зловити його на гарячому. Віктора періодично затримували за незаконне зберігання зброї та використання підроблених документів, але навіть за це йому найчастіше вдавалося уникнути відповідальності.

Хоч Віктор Рибалко і не був найдобрішою людиною у світі, але якщо особливої потреби у насильстві не було, він надавав перевагу діалогу, а не стрілянині. 

Крім цього, він співпрацював із бізнесменами, що заробляли більш законним шляхом для того, аби легалізувати свої доходи. Так він зійшовся із Ігорем Бакаєм (з 1998 по 2000 роки був головою правління НАК «Нафтогаз України»).

Але головним фінансовим проєктом, що приписували Рибалці, були брати Володимир і Віталій Клички. І досі ходять чутки, що він просував талановитих боксерів, які жили з кримінальним авторитетом в одному районі Києва – Залізничному (зараз Соломʼянському).

Поговорюють, що брати починали свою карʼєру саме в ОЗУ «Рибки», де заробили собі потрібні звʼязки, стартовий капітал та бойовий досвід.

Доказом цих чуток є спільні фотографії Кличків із Віктором Рибалкою. Зокрема, одна зі світлин 1997 року, ймовірно, була зроблена охоронцем та підручним «Рибки» «Боровиком», коли вони всі приїхали до США, щоб зустрітися із головним промоутером у світі боксу Доном Кінгом.

До речі, за однією з версій, зустріч не принесла позитивних результатів, бо Кінг запросив занадто високі відсотки в разі вдалого старту боксерської карʼєри братів. Тож, у підсумку, Клички вирішили обмежитися рингами Європи. 

Самі ж брати будь-яку причетність до ОЗУ «Рибки» спростовують.

«Мене про це вже багато разів запитували. Ви говорите про фото, але чомусь мало хто згадує, що у мене є фотографії, де я стою з президентами і прем’єрами європейських держав, з нобелівськими лауреатами і моральними авторитетами. Я взагалі кожен день фотографуюся з сотнями, а то й тисячами людей. І названі вами люди, взагалі-то, не є членами партії УДАР», – заявив Віталій Кличко в інтервʼю «Комерсант-Україна», пише Українська правда.

У 1993 році «Рибка» познайомився із Сергієм Лейком («Лейкою»), який у милому серйозно займався боксом і навіть став кандидатом у майстри спорту.

Перед тим, як потрапити в ОЗУ Віктора, чоловік відсидів за зґвалтування та хуліганство. 

Лейку досить швидко вдалося стати найкращим бригадиром угроповання Рибалка та взяти під своє командування близько 80-х озброєних бійців.

Цікавим є факт, що «Лейка» навіть найняв штат перевірених повій, щоб його підопічні не заражалися венеричними захворюваннями.

Рибалко дуже цінував такого «співробітника», тому коли у вересні 1994 року його жорстоко побили у Шостці, направив до міста загін із 18 «карателів», які помстилися за найкращого бригадира ОЗУ.

Але, як відомо, друзів у кримінальному світі немає. Тому Лейко вирішив готували замах на «Рибку», який з тріском провалився. Справа у тому, що чоловік недооцінив інформаторів кримінального авторитета, за що і поплатився.

6 травня 1995 року Лейко зі своєю дружиною Іриною приїхав на Пташиний ринок у київському районі Куренівка – там у нього мала відбутися розмова з бандитом «старої школи» Вовою Чорним. Але щойно Сергій вийшов із машини, по ньому відкрили вогонь на ураження. Він отримав смертельне поранення в голову.

Правоохоронці швидко пов’язали загибель бандита із Віктором Рибалко, і у 1996 році його було затримано.

Але у Рибалка був «туз у рукаві» – власна адвокатська фірма, працівники якої довели, що доказів проти нього недостатньо. Так кримінальний авторитет отримав лише два з половиною роки позбавлення волі за підробку документів і умисне знищення чужого майна.

Центр Києва. Вулицею Богдана Хмельницького в бік аеропорту неспішно рухається Mercedes, у салоні якого сидить Віктор Рибалко. Його знає і боїться вся Україна, тому він абсолютно спокійний. 

Але інколи стається те, чого не очікуєш: черги з автоматів «Калашникова» переривають тишу. Кулі влучають у шофера «Рибки» Олега Козлова, який гине на місці. 

Рибалко встигає пірнути в простір між передніми сидіннями машини, що і рятує йому життя. Коли стрілянина вщухає, він дуже обережно перелазить на водійське сидіння і стрімголов мчить якнайдалі. 

У цей час кілери з автоматами, що залишилися позаду, зі здивуванням спостерігають, як Mercedes із 70 кульовими отворами ховається за поворотом.

Згідно із чутками, замах на «Рибку» міг організувати впливовий київський кримінальний авторитет – тіньовий власник ринку «Троєщина» Валерій Прищик (Прищ), з яким у Рибалка був давній конфлікт.

«Поки людина жива — ніщо не втрачено», – Еріх Марія Ремарк.

Коли «зачистки» криміналітету в Києві посилилися, «Рибка» виїхав до Нідерландів. Там він отримав громадянство і відкрив бізнес. Київськими підприємствами Рибалко керував дистанційно, на Батьківщину навідувався не часто.

У травні 2005 року «Рибка» прилетів до Києва на день народження друга. Авторитет хотів відвідати стару матір і забрати великий борг у 20 мільйонів доларів. Ім’я боржника Рибалко тримав у секреті.

Правоохоронці провели ретельне розслідування, в дію був введений план «Буран», однак знайти замовників та виконавців цього злочину досі не вдалося. 

Інтернетом гуляють чутки, що у Віктора стріляв кілер Володимир Марко («Біба»), якого було вбито під час затримання 2013 року.

Віктор Рибалко був похований на Совському кладовищі Києва. За спогадами українського борця з організованою злочинністю Валерія Кура, під кінець життя Рибалко був не проти зав’язати з криміналом, але вже не міг.